Засоби збереження інформації IV тис. до н.е.
Перші документи на штучно створених матеріальних носіях дійшли до нас з далекого минулого у вигляді глиняних табличок, сувоїв папірусу, стародавніх пергаментів. Це були штучні носії з природних матеріалів.
Глиняні таблички
Вважається, що першими документами призначеними для зберігання та передачі інформації були шумерські глиняні таблички-бирки V-IV ст. до н.е. з назвами об'єктів та позначенням їх кількості, виконуючи облікові функції при зберіганні та транспортуванні товарів. Ці документи одночасно фіксували перші письмові знаки шумерів. Загалом, природні матеріали не набули широкого вжитку як матеріальний носій інформації через непрактичність у використанні (об'єм, вага, складність в обробці матеріалу, тиражуванні)
Папірус
Папі́рус (грец. πάπυρος) — товстий папероподібний матеріал, що виготовлявся в стародавньому Єгипті з стебел рослини циперус папірус (Cyperus papyrus) сімейства осокових, яка росла на берегах Нілу. В подальшому використовувалася як основа для письмен. Папірус в перекладі з єгипетської - «дар річки».
У Єгипті були бібліотеки, що містили до тридцяти тисяч сувоїв; особливо багата бібліотека була в Олександрії[1]. Папірус настільки був поширений, що єгипетські купці загортали в нього покупцям товар. Найдавнішому свитку папірусу налічувалося понад п'ять з половиною тисяч років.
Хімічно, папірус складається з: 57% целюлози, 27% лігніну, 9% мінеральних речовин, а 7% води.
Пергамент
Перга́мент (також Пергамен; нім. Pergament, від грец. Πέργαμον — Пергам, місто в Малій Азії, де в ІІ столітті до н.е. широко застосовувався пергамент) — матеріал для письма з недубленої шкіри тварин (до винаходу паперу). Також древній рукопис на такому матеріалі.
Назва походить від назви міста Пергам, де вперше почали виготовляти пергамент як матеріал для письма зі шкіри тварин.
