Вікі-стаття до проекту "Моє місто - Кропивницький "

Матеріал з Вікі ЦДУ
Перейти до: навігація, пошук

Кропивни́цький (до 1924 року Єлисаветград[3], у 1924–1934 роках — Зінов'євськ[4], у 1934–1939 роках — Кірово[5], у 1939–2016 роках — Кіровоград[⇨]) — адміністративний центр Кіровоградської області і Кропивницького району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.

Кропивницький лежить у межах Придніпровської височини, на берегах річки Інгул, де в неї вливаються менші річки — Сугоклія та Біянка.

Утворення міста в середині XVIII століття пов'язане з будівництвом фортеці святої Єлисавети. Місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалася промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут 1882 року був відкритий перший український професійний театр, засновником якого був Марко Лукич Кропивницький. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кропивницького налічує понад 70 підприємств. Місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями. Місто має два побратими — це Добрич та Давенпорт (Айова).

Дата Історична подія
10 (21) лютого 1784 — 7 серпня 1924 назва міста - Єлисаведград
7 серпня 1924 — 27 грудня 1934 року назва міста - Зінов'євськ
27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року назва міста - Кірово
від 10 січня 1939 року назва міста - Кіровоград
1754 рік заснування фортеці святої Єлисавети
1882 рік відкриття першого українського професійного театру
8 січня 1944 року звільнення Кіровограду


Назва

Сучасну назву місто отримало 14 липня 2016 року[6] на честь українського письменника і драматурга Марка Кропивницького. Місто було перейменоване, оскільки попередня назва Кіровоград (на честь радянського політичного діяча С. М. Кірова) підпадала під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки».

У попередні роки Кропивницький мав такі назви:

10 (21) лютого 1784 — 5 вересня 1924 — Єлисаветград; 5 вересня 1924 — 27 грудня 1934 — Зінов'євськ; 27 грудня 1934 — 10 січня 1939 — Кірово; 10 січня 1939 — 14 липня 2016 — Кіровоград. Оскільки від 1926 року Зінов'єва стали вважати «ворогом народу», у радянських джерелах часто назва «Зінов'євськ» не згадувалася. У них писали, що місто називалося Єлисаветградом до 1934 року

Виникнення та становлення міста

Виникнення сучасного Кропивницького пов'язане з фортецею святої Єлисавети. 29 грудня 1751 (9 січня 1752) року сенат на підставі клопотання[17] сербського полковника Івана Хорвата видає указ[18] про створення Нової Сербії та про будівництво для захисту Нової Сербії фортеці святої Єлисавети. У січні 1752 указ був підписаний[19] Єлизаветою Петрівною, на підставі нього була видана жалувана грамота[20] Іванові Хорвату та інструкція[21] Іванові Глєбову. Згадані документи не вказували місце побудови фортеці, тому його було обрано за наказом Івана Глєбова геодезистами за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї[22].

Зручне розташування (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до Польщі) визначило долю майбутнього міста. Міщанська слобода, навколо якої розрослось місто, з'явилась у 1753 році ще до початку будівництва фортеці на лівому протилежному від фортеці березі Інгулу. Поява міщанської слободи біля фортеці стала наслідком створення Слобідського козацького полку[23]. Стимулював заселення слободи дозвіл сената на проведення у міщанській слободі 4 ярмарків на рік та приїзд іноземців на ярмарки[24]. Перший петропавлівський ярмарок пройшов на території новоствореної міщанської слободи (на території сучасного центрального ринку) 29 червня 1754 року невдовзі після урочистого закладання фортеці[24].

Розвиток слободи триває попри призупинене у 1755 році будівництво фортеці святої Єлисавети. У 1755 році Міщанська слобода отримує атрибути міста (магдебурзьке право, магістрат та бургомістра)[25][26][27] і назву. Документи Нової Січі фіксують паралельно із згадками фортеці святої Єлисавети згадки міста з назвою Єлисавет (город Єлисавет)[28].

З дня заснування розвиток міста відбувався паралельно з побудовою та розвитком фортеці, адже місто розташовувалось на перетині важливих шляхів з Чорноморського узбережжя вглиб Росії, а до появи Одеси, Херсона, Миколаєва взагалі було єдиним значним поселенням на півдні України. На ярмарки до Єлисавета приїздили купці з Запоріжжя, Центральної Росії, Речі Посполитої і підпольських українських територій, Молдови, Криму, Туреччини. На ярмарках торгували продуктами землеробства і тваринництва, полотном, парусиною, вовною, вином[24].

Мешканцями Єлисавета були торгові люди та ремісники. Частина українського населення міста займалась візницьким промислом (чумакуванням). Серед населення новоствореного міста переважали українці, друга за чисельністю група — старообрядці (не чисті росіяни, а асимільовані, які більше 50 років проживали на українській території), третя група — греки[29].

З початку забудови Міщанської слободи (з 1753 року) у місті завдяки грекам з'явились правильні вулиці за європейським зразком. Вони були прямими, досить широкими і довгими. Розташовувалися вздовж Інгулу та перпендикулярно до нього. У той же час військові поселення, які не враховувались у склад міста (Пермська та Биківська слободи) забудовувалися практично стихійно, без будь-яких проектів[30].

Таким чином місто завдячує фортеці виникненням та назвою. Подальший розвиток міста відбувався паралельно з фортецею та залежав від розвитку торгівлі, а не від розвитку фортеці. Місто Єлисавет було економічним центром, а фортеця — військовим та адміністративним. Адже крім комендатури фортеці, у фортеці розміщувалась канцелярія Слобідського козацького полку, а згодом і провінціальна канцелярія. Фортеця Св. Єлисавети цілий рік, з 22 березня 1764 року до 26 березня 1765 року, була губернським центром новоствореної Новоросійської губернії. З 1764 року фортеця стає центром Єлисаветинської провінції, а з 1775 року — повітовим центром[26].

Після ліквідації Запорізької Січі розпочався процес заміни козацьких топонімів імперськими. З 1775 року поряд з назвою Єлисавет почали вживатись русифіковані варіанти Єлисаветоград та Єлисаветград. Роком офіційного затвердження назви Єлисаветград вважається 1784 рік[31]. Також у 1784 році фортеця разом з форштадтами (Пермською та Биківською слободами) була приєднана до міста[32].

У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 1795–1797 — Вознесенського намісництва, 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803–1828 — Херсонської губернії, а у період 1829–1864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.
3кіровоград.jpg

Посилання на відеоресурси:

[1]

[2]

Радянський час

Від 1923 року місто — окружний центр УСРР. 1924 року місто перейменоване на Зінов'євськ, від 1932 року — у складі Одеської області, у грудні 1934 року перейменоване на Кірово, а разом з новим перейменуванням на Кіровоград у січні 1939 року стало обласним центром.

У радянські часи в місті було засновано багато нових навчальних закладів. Зокрема у квітні 1929 року в Зінов'євську було створено вечірній робітничий інститут сільськогосподарського машинобудування. На жаль, інститут проіснував недовго. 26 лютого 1933 року Народний комісаріат важкої промисловості СРСР видав наказ про його ліквідацію. Значну частину студентів ліквідованого інституту було переведено до організованого технікуму сільськогосподарського машинобудування. У травні 1956 року на базі Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування було організовано вечірнє відділення Харківського політехнічного інституту. У 1962 році відбулася реорганізація Кіровоградського вечірнього відділення у філіал Харківського політехнічного інституту. 9 червня 1967 року було створено Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (КІСМ).

1 жовтня 1930 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову про відкриття у місті інституту народної освіти. 1933 року інститут реорганізується в педагогічний інститут з фізико-математичним і хіміко-біологічним факультетами зі строком навчання чотири роки. 1935 року на базі Кіровоградського педінституту утворюється учительський інститут з дворічним строком навчання. Одночасно продовжували навчання студенти II—IV курсів, які працювали за програмою педагогічного інституту. 1 вересня 1939 року поряд з учительським інститутом відновлюється і педагогічний інститут.

У роки Німецько-радянської війни від 5 серпня 1941 року місто було окуповане німецькими військами, а з 15 листопада 1941 стало центром Кіровоградської округи. Місто було зайняте радянськими військами 8 січня 1944 року в результаті Кіровоградської наступальної операції.

1951 року було створено Кіровоградське військове авіаційне училище льотчиків далекої авіації, перейменоване згодом в 60-ті роки у Вище авіаційне училище льотчиків ВПС. Першим начальником училища став генерал-майор авіації А. Г. Мельников. З 1960 по 1978 роки училище було Кіровоградською школою вищої льотної підготовки цивільної авіації.

У 1959 році було створене Кіровоградське музичне училище. Спочатку воно розташовувалося у будинках на вулиці Дворцовій (тоді Леніна). У 1991 році музичне училище переїхало у будинок колишнього ленінського райкому КПРС на вулиці Маланюка.

У повоєнний час Кіровоград перетворився на важливий осередок легкої та машинобудівної промисловості з певною (історично та географічно сформованою) орієнтацією на сільське господарство. Зокрема, на повну потужність запрацювали заводи сільськогосподарських машин «Червона зірка» (нині ПАТ «Ельворті»), гідравлічних насосів «Гідросила», радіодеталей «Радій», з виробництва друкарських машинок «Друкмаш» (нині не існує), завод Більшовик (нині не існує), завод імені Таратути (нині не існує), завод Дозуючих автоматів.

За радянських часів у Кіровограді працював найбільший у СРСР виробник електричних друкарських машинок «Ятрань» — завод «Друкмаш».

Протягом 1960—1980-их років Кіровоград продовжував нарощувати економічну базу, а населення міста знову подвоїлося. У цей час була в цілому оформлена сучасна міська інфраструктура, а у 1970-х роках з будівництвом набережної Інгулу було вирішено давню проблему затоплення прибережної міської зони. У той же час були знищені деякі пам'ятки архітектури міста. Наприклад, при ремонті приміщення театру було знищене все внутрішнє оздоблення. При розширенні вулиці Великої Перспективної (тоді Карла Маркса) був підірваний будинок Заславського.
2кіровоград.jpg

Незалежна Україна

На початку 90-х років промисловість у місті занепадає, частково ж відбувається переорієнтація міської економіки. Так, припинила діяльність низка виробництв, зокрема — «Друкмаш», завод ім. Таратути, кондитерська фабрика, молокозавод. Фактично припинив роботу міський аеропорт. І хоча ці підприємства були приватизовані, нові власники не спромоглися налагодити їхню роботу за нових економічних умов та збанкрутували. Наприкінці 90-х років почалося пожвавлення діяльності приватних підприємців. Було побудовано нове підприємство з виробництва рослинних жирів та олій — Креатив. Модернізовано м'ясокомбінат Ятрань. Було відкрито нові магазини, аптеки, кількість робочих місць зросла. Окрім того, місто стало набувати кращого вигляду — як владою, так і підприємцями було зроблено ремонти фасадів деяких державних та приватних будівель.

У 2000-х в Кіровограді реалізується програма заходів з розбудови міста: здійснюється ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, доброустрій території колишньої фортеці Святої Єлисавети, комунальне господарство та підприємства міста придбали нову техніку, тролейбуси, автобуси, завершується газифікація приватного сектора, почали зводитись нові житлові та громадські будівлі, пожвавився економічний і торговельний сектор міста.

Фінансово-економічна криза в Україні наприкінці 2000-х років сильно вплинула на економіку Кіровограда — тенденції розвитку змінилися стагнаційними, що зачепили зокрема й найуспішнішу промислову галузь міста — сільськогосподарське машинобудування.

Після 1991 року загострилось питання перейменування Кіровограда — місцева інтелігенція і представники широкої громадськості не раз зверталися з подібними пропозиціями і петиціями до міських можновладців. Нарешті у квітні 2000 року у місті разом із Всеукраїнським референдумом відбувся місцевий референдум про перейменування міста. На голосування було винесено три варіанти відповідей: залишити місту чинну назву — Кіровоград, підтримати пропозиції про присвоєння обласному центру іншої назви або підтримати пропозиції про повернення місту назви часів Російської імперії - Єлисаветград. 70,88 % учасників місцевого референдуму проголосували за те, щоб залишити назву Кіровоград, 34,39 % — за те, щоб змінити назву на нову (Златопіль, Інгульськ, Степоград та ін.), 32,76 % — за те, щоб перейменувати на Єлисаветград.

У жовтні 2008 року Кіровоградська міськрада вирішила провести одночасно з позачерговими виборами до Верховної Ради України місцевий референдум про повернення місту назви Єлисаветград (1754—1924 рр.). На той час ідею такого референдуму та перейменування підтримували депутати впливових фракцій БЮТ, «Нашої України» та Партії регіонів. Однак рішення про проведення дочасних парламентських виборів одночасно з Президентськими виборами 2010 року в межах країни ухвалено не було.[38] У 2015 в рамках декомунізації в Україні паралельно із виборами до місцевих рад проводилося опитування про вибір назви міста серед запропонованих варіантів: Благомир, Ексампей, Єлисаветград, Златопіль, Інгульськ, Козацький, Кропивницький.

14 липня 2016 року постановою Верховної Ради України місто Кіровоград перейменоване на Кропивницький. За таку постанову проголосували 230 народних депутатів України.

Fc,m,klftfuytuuiko.jpg

Економіка

За інформацією головного управління статистики в Кіровоградській області, за січень-серпень 2012 року підприємствами Кропивницького реалізовано промислової продукції, виконано робіт та надано послуг на суму 7,551 млрд грн.[61].

Промисловий комплекс міста налічує у 2017 році 131 підприємство облікового кола і охоплює 12 галузей[10][62][63].

ПАТ «Ельворті» Адміністративний корпус ПАТ «Ельворті»

Завод «Цукрогідромаш» Провідні галузі промисловості міста — машинобудування та харчова промисловість[64].

Основні підприємства кропивницького машинобудування:

ПАТ НВП «Радій» — провідне підприємство з проектування, розробки та виготовлення автоматизованих систем управління технологічними процесами для атомних електростанцій України[10]. ПАТ «Ельворті» — є флагманом і одним із найстаріших підприємств галузі, було засноване англійськими підприємцями братами Ельворті ще 1874 року. Завод виготовляє посівну, ґрунтообробну та збиральну техніку для агропромислового комплексу. ПАТ «Гідросила» — виготовляє гідроагрегати для гідросистем комбайнів, тракторів, будівельно-дорожніх та інших мобільних машин. У машинобудуванні випуск промислової продукції у 2011 році, як порівняти з 2010 роком, збільшився на 13,4 % , зокрема на підприємствах з виробництва машин та устаткування для сільського та лісового господарства — в 1,7 рази, машин та устаткування загального призначення — на 29,8 %, електророзподільної та контрольної апаратури — на 1,8 %[65].

Галузь виробництва будівельних матеріалів у місті представлена ЗАТ «Кіровоградграніт».

У структурі промисловості особливе місце посідає галузь виробництва харчових продуктів, до якої належить 18 підприємств, зорієнтованих переважно на виготовлення хлібобулочних, м'ясних, молочних виробів, олії, майонезу, алкогольних і безалкогольних напоїв та іншої продукції. Провідні з них:

ПАТ «Кіровоградолія» — спеціалізується на виробництві олії. Питома вага підприємства в загальних обсягах виробництва цієї продукції в Україні становить близько 10 %. ТДВ "М'ясокомбінат "Ятрань" — одне з провідних підприємств харчової промисловості України, виробляє близько 200 найменувань продукції (ковбаси і копченості, м'ясні продукти і напівфабрикати, риба, пельмені та вареники). На підприємстві впроваджено систему управління якістю за міжнародними стандартами ISO 9001-2000. Підприємство об"єднання громадян «Фірма Ласка» громадського об'єднання «Асоціації підтримки вітчизняного товаровиробника» — провідний виробник морозива у країні (понад 100 видів), має розгалужену дилерську мережу у багатьох регіонах України та експортує свою продукцію до низки країн СНД та США[10]. ТОВ «Кіровоградхліб 2014» — місцевий виробник хлібобулочної продукції. Легка промисловість у Кропивницькому представлена ВАТ Кіровоградська швейна фабрика «Зорянка», що співпрацює з провідними закордонними фірмами «Монтана», «Реггі Дизайн» та «Ленор Кардьє». Підприємство виготовляє жіночий одяг за дизайнерськими розробками модельєрів цих фірм за схемою давальницької сировини.

[3]

[4]

[5]