Визначні місця Німеччини

Вступ

Німеччина - одна з найпопулярніших європейських країн у більшості туристів. Країна пропонує величезну різноманітність пам'яток, включаючи жваві міста, красиву природу і розваги. По країні легко подорожувати з високорозвиненою залізничною системою, і єдина складність полягає саме у виборі напрямку.

Взагалі Німеччина нагадує мозаїку: окремі фрагменти її, часом зовсім не схожі один на одного, складають разом дивно цільну картину. Німеччина багата пам'ятками різного роду: це і залишки стародавніх поселень, і прекрасні середньовічні замки, і музеї з вражаючими своєю повнотою колекціями, і гірськолижні курорти, і будівлі сучасної архітектури, і традиційні пивні ресторани, і високотехнологічні автомобільні заводи, які запрошують автолюбителів на екскурсії та майстер-класи.

У всьому світі відомі такі міста Німеччини, як Берлін, Дрезден, Франкфурт, Кельн, Гамбург, Мюнхен. Кожне з цих міст по-своєму цікаве для мандрівників. Музеї та собори, сучасні квартали та історичні будівлі, картинні галереї і торгові вулиці цих міст не залишать байдужим навіть найвибагливішого мандрівника. Широко відомі такі пам'ятки, як Кельнський собор, Дрезденська картинна галерея, Бранденбурзькі ворота в Берліні, Мюнхенська Фрауенкірхе.

Міст Ракотцбрюке

Історія

Міст Ракотцбрюке (Чортів міст) розташувався посеред парку Кромлау в Німеччині, що в 6 кілометрах від кордону з Польщею. Вищезгаданий парк є прекрасним прикладом Англійського саду та має багато невеликих ставків і озер. Кам'яний міст був побудований в далекому 1860 р проте і сьогодні не перестає дивувати мандрівників своїми геометричними формами і мальовничим краєвидом навколо.

Будування

Міст Ракотцбрюке був побудований таким чином, що разом зі своїм відображенням у воді утворює ідеально рівну окружність. Однак, звичайно ж, в цьому не останню роль відіграє поточний рівень води в річці Ракоці. Штучно утворені базальтові колони моста були спеціально привезені з віддалених кар'єрів.

З мостом Ракотцбрюке пов'язано безліч містичних історій і легенд, одна з яких розповідає про загадкове архітектора-невдаху, який звернувся за допомогою до диявола. Малоуспішний архітектор і нечистий дух уклали угоду, за якою перший отримає дивовижний міст, а другий - забере душу першої людини, який захоче перейти по кам'яній споруді на інший берег річки. Далі диявол вселився в людину і допоміг йому в будівництві моста Ракотцбрюке.

Коли всі роботи зі спорудження моста були завершені, злий дух залишив тіло архітектора і став чекати своєї плати за контрактом. Архітектор в свою чергу вирішив схитрувати і пустив по мосту Ракотцбрюке собаку. Через це нечисть кинулася в воду і назавжди зникла.

Якщо вірити іншої історії, той, хто під час повного місяця пропливе на човні під мостом Ракотцбрюке, отримає надприродні здібності. При цьому не можна руками торкатися води або дивитися на своє відображення.

До того ж, з надприродними явищами пов'язують і пропажу в 1983 році на території лісу двох шведських туристів, яких в останній раз бачили, як раз неподалік від моста Ракотцбрюке.

Берлінська стіна

Історія

Берлінська стіна — назва бар'єра, спорудженого між Східним і Західним Берліном; має також символічне значення у світовій історії XX ст. З утворенням після другої світової війни двох німецьких держав — ФРН і НДР — значна частина «східних» німців переїхала на Захід (з 1945 до 1961 р. — 3 млн). Перед комуністичним урядом НДР постала проблема стримування потоку біженців. 12.08.1961 р. Рада міністрів НДР поставила завдання забезпечити «ефективний контроль» на кордонах задля «припинення ворожої діяльності реваншистських сил Західної Німеччини і Західного Берліна». Рано вранці 13.08.1961 р. прикордонники Н Д Р перекрили кордон між західною і східною частинами Берліна, а також між трьома західними секторами Німеччини та НДР. В тому ж місяці було споруджено стіну завдовжки 43 км. Західні держави висловили протест радянському урядові, який порушив Потсдамські угоди про Берлін 1945 р. Цей акт Н Д Р різко загострив протистояння між Сходом і Заходом; роками Берлінська стіна залишалася символом розділення між ними.

Починаючи з 1985 р. на міжнародній арені відбуваються значні зміни, серед них — послаблення ідеологічних зв'язків між СРСР та його європейськими союзниками з «соціалістичного табору». Після Польщі й Угорщини, які мирним шляхом звільнилися від комуністичної влади у першому півріччі 1989 p., інші країни Східного блоку — НДР, Чехословаччина, Болгарія, Румунія — в свою чергу позбулися опіки комуністичних керівників восени того ж року. 9.11.1989 р. відповідно до постанови уряду НДР кордон із ФРН і «стіна ганьби» прочиняються, а потім і руйнуються. Падіння символу «холодної війни» означало кінець розділення Німеччини.

Крах

Крах Берлінської стіни знаменував кінець розколу Європи, що відбувся у повоєнний період. Таким чином було позначено закінчення «холодної війни», остаточно зафіксоване Хартією нової Європи, прийнятою в листопаді 1990 р. на паризькій зустрічі керівників 34 державучасниць наради з безпеки і співробітництва в Європі.

Демонтаж

Демонтаж Берлінської стіни відкривав шлях до об'єднання Німеччини, що й відбулося 3.10.1990 р. Берлінська стіна більше не розділяє громадян двох частин Німеччини, для яких почалася нова ера. Однак між двома частинами держави й досі існують виразні відмінності. У нових федеральних землях втричі більше жителів мають державну допомогу по безробіттю і соціальні виплати. На момент об'єднання продуктивність праці у східній частині була втричі нижчою — в перші роки після падіння Б. с. вона зросла до 60 % від західнонімецької, але потім цей процес загальмувався. На час 10річчя об'єднання Німеччини у її східних землях економічну систему країни оцінюють позитивно 38 % населення, негативно — 62 %; досягнення демократії — відповідно 46 і 54 %; досягнення правової держави — 28 і 72 %.

Рюген

Історія

Рю́ген, Руян — острів в Балтійському морі, найбільший острів на території Німеччини. Входить до складу федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія. Східне узбережжя острова виходить в західну частину Поморської бухти. Острів дуже фрагментований і включає в себе багато мисів, кіс і півостровів. Включає в себе острови Уманз (нім.Ummanz) і Гіддензе (нім. Hiddensee).

Рюген розташований недалеко від північно-східного узбережжя Німеччини в Балтійському морі.

Міст Рюгендам (нім. Rügendamm), який перетинає протоку Штрелазунд, з'єднує острів автомобільним і залізничним сполученням з материком (містом Штральзунд).

Георгафія

Площа острова 926,4 км² або 974 км² якщо включені всі сусідні маленькі острови, а максимальний діаметр становить 51,4 км з півночі на південь, і 42,8 км зі сходу на захід. Із загальної 574 -кілометрової берегової лінії, 56 км становлять піщані пляжі Балтійського моря, і 2,8 км піщаних пляжів заток; найвищі точки знаходяться на півострові Ясмунд: Piekberg (161 м) і Königsstuhl (117м). Ядро острова складає суша під назвою Мутланд (нім. Muttland), оточена кількома півостровами, що лежать на північ: півострови Віттові Ясмунд, пов'язаних один з одним косою Шаб (нім. Schaabe), а з Мутландом — косою Шмаль-Гайде (нім. Schmale Heide) як мостом в пункті Літцов (нім. Lietzow). Північні півострови відокремлені від Мутланд кількома затоками, найбільшими з яких є нім. Großer Jasmunder Bodden і нім. Kleiner Jasmunder Bodden.

Основні півострови на півдні є Зудар (Zudar) і Менґгут (нім. Mönchgut, пол. Mnichów) (на південному сході), які омиваються водами затоки Грайфсвальд (нім. Bay of Greifswald).

На острові Рюген знаходяться два німецьких національних парки: нім. Western Pomerania Lagoon Area National Park — на Заході (в тому числі Гіддензе), і нім. Jasmund National Park, в тому числі маленький парк, знаменитий крейдяними скелями — нім. Königsstuhl.

Існує також заповідник нім. Southeast Rügen Biosphere Reserve, що складається з півостровів південного-сходу.

Історія назви

Острів мав слов'янську назву Руян. У середньовіччі — це територія західнослов'янського племені руян, з релігійним центром в Арконі (північний півострів Віттов). У 1130 р. острів був захоплений Болеславом Кривоустим. Руяни без бою визнали верховенство князя Болеслава. Згодом, у 1168 році території Рюгена були захоплені данцями. Це стало початком утворення Ругійського князівства. У 1325, після смерті князя Віслава III, територія перейшла під владу князів Померанії, і в кінцевому підсумку стала частиною Німецької імперії.

На острові Рюген було останнє язичницьке святилище в Західній Європі. Це був храм Святовита, спалений за наказом датського короля Вальдемара I 12 червня 1168 року.

Замок Нойшванштайн

Загальні відомості

Замок Нойшванштайн (нім. Schloß Neuschwanstein, МФА: [nɔy’ʃvanʃtain] — «Нова лебедина скеля») — замок XIX століття, що знаходиться поблизу містечка Ф'юсен та замку Гоеншванґау в південно-західній Баварії, недалеко від австрійськогокордону. Палац є колишньою резиденцією останнього короля Баварії Людвіга II, і був побудований на його замовлення на знак пошани до Ріхарда Вагнера.

Замок повинен був стати особистим притулком короля, але був відкритий для публіки невдовзі після смерті Людвіга у 1886 році. З того часу його відвідало більше ніж 61 мільйон осіб зі всього світу.

За різними оцінками Нойшванштайн є «найгарнішим» із замків і палаців Німеччини. Щороку замок відвідує понад 1,3 млн відвідувачів, а в літній час кількість туристів складає майже 6 000 за добу.

Палац зайняв чільне місце в кількох фільмах і був джерелом натхнення при будівництві замку Сплячої красуні в Діснейленді.

Будівництво

Замок Нойшванштайн стоїть на місці двох фортець, переднього і заднього Швангау. Король Людвіг II наказав на цьому місці за допомогою вибуху опустити плато скелі приблизно на 8 м і створити тим самим місце для спорудження «казкового палацу». Після побудови дороги і прокладення водопроводу 5 вересня 1869 був закладений перший камінь величезного замку. Будівництво було доручене придворному архітекторові Едуарду Ріделеві. А мюнхенський театральний художник Хрістіан Янк втілював його плани в ескізи, т. зв. «Ведути» (живописні зображення).

Будівництво було розпочате в 1869 році королем Людвігом II Баварським, відомим як Божевільний Людвіг. Спроектований замок Крістіаном Янком, придворним архітектором. Нойшванштайн розміщений недалеко від замку Гоеншвангау, побудованого батьком Людвіга II, Максиміліаном II Баварським та озера Альп-Зее.

У 1869–1873 роках були побудовані ворота. Приватні покої короля на 3 поверсі, а також комфортабельні приміщення на 2 поверсі сприяли зручності всієї будови. Починаючи з 1873 року будівельні роботи велися в дуже напруженому темпі. У 1883 році будівництво палацу було завершене, було закінчене також оздоблення 1, 2, 4 та 5 поверхів. Навесні 1884 року король вже міг жити в своїх покоях на 4 поверсі, де Людвіг II провів чверть усього часу за останні два роки до своєї смерті.

За розтрату казни на будівництво Людвіг II був відсторонений від влади ще до закінчення будівництва. Після таємничої смерті Людвіга II в 1886 році замок був відкритий для відвідування.

Внутрішнє оздоблення

Замок має добру збірку картин, що зображують сцени з різних опер Ріхарда Вагнера. Однак деякі кімнати не були оформлені і тільки 14 кімнат було завершено перед смертю Людвіга. Повністю відкритий для туристів замок був тільки за 4 роки після того, як були добудовані деякі зовнішні частини.

В інтер'єрах замку головну роль відіграють ілюстрації до опер Вагнера та старовинних німецьких легенд. Лебединий мотив — те чим пронизана вся архітектура та художнє оформлення замку. Лебідь — геральдичний птах старовинного роду Швангау — наступником цього роду вважав себе батько Людвіга, Максиміліан II Баварський.

Ідею вартбургських залів, Святкового і Пісенного, Людвіг II втілив у залі співаків. Король обов'язково хотів побудувати цей зал, тому сам замок Нойшванштайн збудований наче навколо даного залу. Численні настінні полотна ілюструють мотиви з легенди про Парцифаля, що надихнула Вагнера до створення свого сценічного твору. У період життя короля зал співаків ніяк не використовувався. Лише в 1933 році, у 50-ту річницю з дня смерті композитора Ріхарда Вагнера і аж до початку війни в 1939 році в замку відбувалися святкові концерти. У 1969 році було прийнято рішення відновити концерти, які можна відвідати і сьогодні.

Попри те, що тронний зал не був завершений, він, без сумніву, вражає найбільше. У ньому король хотів оспівати милість Бога. Базілікоподобна закладка із спеціальною нішею для трону повинна була говорити про релігійний зв'язок між Богом і королем. Полотна Вільгельма Гаусшільда над порожнім тронним місцем зображують шість королів, зарахованих до святих. Завершується ніша зображеннями Христа, Марії та Івана. Праворуч і ліворуч, поруч з мармуровими сходами, зображені 12 апостолів — носіїв Божої волі. Особливо красивою в цьому залі є мозаїчна підлога роботи детонації з Відня. На її поверхні видно небесну кулю із зображеннями тварин і рослин. Колони нижньої і верхньої частини тронного залу зроблені зі штучного мармуру. Нижня частина колон — пурпурного кольору, верхня частина зроблена з штучного лазуриту.

У кінці Другої світової частина золота Рейхсбанку зберігалася у замку. В останні дні війни золото вивезли в невідомому напрямку. З чуток, воно було втоплено в найближчому озері Алат. У замку також зберігалися вкрадені коштовності, картини, меблі, які призначалися для особистої колекції Гітлера.

На Нойшванштайн відкривається красивий краєвид з найближчого мосту Marienbrücke.

Фрауенкірхе

Фра́уенкірхе (нім. Frauenkirche — «церква Богоматері») — Євангельсько-Лютеранський храм в стилі бароко, який виступає домінуючою спорудою в центрі Дрезденської площі Ноймаркт, між Старим ринком та річкою Ельбою. Виступає чи не одним з найкращих прикладів протестантської церковної архітектури, увінчаний одним з найбільших кам'яних куполів на північ від Альп.

Історія

Збудована за наказом саксонського короля Польщі Августа Сильного в 1726–1743 рр. Попередницею собору була однойменна церква, збудована на цьому місці в 1472–1539 роках. До 1722 року стан будівлі храму настільки погіршився, що з нього довелось зняти дзвони. Новий храм споруджував по своєму проекту архітектор Георг Бер (нім. George Bähr).

95-и метрова монументальна споруда, розрахована на 3500 місць, виділялась своїми елегантними та водночас простими фасадами і вишуканим, характерним для періоду бароко, інтер'єром.

Під час Другої світової війни, в ході військових дій, авіацією союзних військ 13 лютого 1945 року було здійснено бомбардування Дрездена. «Дрездена більше немає», — писали газети. Дивом уціліла при бомбардуванні Фрауенкірхе, горіла як і все довкола. Збудована з пісковику, сакральна споруда, зруйнувалась на наступний день. Від прекрасної церкви залишились руїни. Після війни вони були збережені і «законсервовані». Довгий час провадились дискусії: залишити Фрауенкірхе в стані руїн, як нагадування про війну, чи відновити її до попереднього, цілісного стану.

Попередники

Вважається, що найдавніша будова Фрауенкірхе була зроблена з дерева після 1000-о року. У XII столітті на місці сьогоднішньої Фрауенкірхе була побудована невелика церква в романському стилі, яку присвятили Божій Матері. У XIV столітті храм був перебудований в готичному стилі. В 1477 році було зроблено вівтар у стилі пізньої готики. В період реформації храм перейшов під опіку лютеранскої громади міста. Досі церква належала єпархії Мейсен під проводом протоієрея архідиякона. В її крипті був похований відомий німецький композитор Генріх Шютц. Оскільки на початку XVIII століття кількість парафіян значно зросла, храм вже не міг вміщувати таку кількість людей. Було прийнято рішення про будівництво нового храму.

Проект Георга Бера

В 1722 році міська рада Дрездена вирішила збудувати нову церкву. Проектування нового храму рада доручила архітектору Георгу Беру. 26 червня 1726 року його проект було затверджено. 26 серпня цього ж року було закладено перший камінь, а вже 1743 будівництво барокового храму було завершено. Збудований на пожертвування жителів Дрездена (кошторис становив 288.570 талерів). 28 лютого 1743 року Фрауенкірхе було освячено.

Первинним проектом оболонка купола передбачалася з дерева, обшитого мідними листами. Але пізніше Бер змінив своє рішення щодо вирішення конструкції купола. Ним стала кам'яна конструкція. Цю ідею підтримав Август Сильний, оскільки був захоплений Венеційським собором Санта-Марія делла Салюте.

Кельнський собор

Ке́льнський собо́р (нім. Kölner Dom, офіційно Hohe Domkirche St. Peter und Maria) — римо-католицька церква в Кельні, Німеччина. Тут знаходиться осідок архиєпископа Кельнського (в цей час кардинал Йоахим Мейснер), і парафія підпорядковується адміністрації Кельнської архидієцезії. Він відомий як пам'ятка християнства та Німецького католицизму зокрема, готичної архітектури символ тривалої віри і стійкості людей міста, в якому він стоїть. Собор присвячений Святому Петру і Пресвятій Діві Марії. У ньому також зберігаються мощі Трьох Царів та Святої Ірмґардіс. Собор входить до Світової спадщини, це один з найвідоміших архітектурних об'єктів Німеччини та найзнаменитіша пам'ятка Кельна, яку ЮНЕСКО описує як «виняткову роботу людського творчого генія».

Будівництво

Спорудження Кельнського собору почалось у 1248 році і зайняло, з перервами до закінчення в 1880 році, — більш ніж 600 років. Він є завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини, а його дві вежі сягають 157 м у висоту. Собор — одна з найбільших у світі церков і найбільша готична церква у Північній Європі. Протягом чотирьох років, 1880-84, він був найвищою спорудою у світі, поки не збудували Монумент Вашингтона. Він має другий за висотою церковний шпиль, якого перевершив тільки шпиль Ульмського собору, що був завершений на 10 років пізніше в 1890 р. Через свої величезні дві вежі він також має більший фасад, ніж будь-яка інша церква у світі.

Легенди Кельнського собору

Архітектор собору Ґерхард, будучи не в силах виконати креслення майбутнього собору, вирішив запросити на допомогу диявола. Сатана тут же з'явився та запропонував обмін: архітектор отримує довгоочікувані креслення, але натомість віддає свою душу. Обмін треба було зробити після перших криків півнів. Відчуваючи безвихідь, архітектор погодився. Але розмову підслухала дружина архітектора, вона вирішила вберегти душу свого чоловіка та дістати креслення будівлі. Уставши на світанку, вона прокукурікала замість півня. Диявол негайно з'явився, передав заповітні креслення. Обман потім розкрився, але було вже запізно.

Існує продовження першої легенди: коли диявол дізнався про обман, він сказав: «Нехай настане кінець світу з останнім каменем на цьому соборі!». Відтоді собор не припиняють будувати та добудовувати: закінчиться будівництво — настане Апокаліпсис, обіцяний дияволом.

Місто Кельн стоятиме й процвітатиме доти, доки будуватиметься Кельнський собор.

Під час Другої світової війни, коли бомбардуваннями союзників був знищений практично весь Кельн, не постраждав тільки Кельнський собор. За негласною угодою летунів, собор берегли як географічний орієнтир.

Ліндау

Ліндау (нім. Lindau) — місто в Німеччині, в землі Баварія. Підпорядкований адміністративному округу Швабія. Входить до складу району Ліндау. Населення становить 24 454 осіб (на 31 грудня 2012 року). Займає площу 33,18 км2. Офіційний код 09 7 76 116. Місто поділяється на 6 міських районів.

Географія

Сучасна частина міста розташована на березі Боденського озера при впаданні в неї річки Лайблах, що розділяє Баварію та Австрію, а історична частина міста — на однойменному острові площею 0,68 км2, з'єднаному з берегом мостом і дамбою. Ліндау знаходиться недалеко стику австрійських, німецьких і швейцарських кордонів поблизу південно-східного краю озера, навпроти гори Пфендер в Австрії.

Історія

Назва Ліндау вперше згадується в документі 882 року, де чернець з Санкт-Галлену пише, що Адальберт, граф Раетіа, заснував жіночий монастир на острові. Але район міста був заселений набагато раніше, залишки раннього римськогопоселення 1-го століття були знайдені в районі Ешах.

У 1180 була заснована церква Святого Стефана. У 1224 францискани заснували монастир на острові. У 1274 / 75 роках Ліндау стало імперським Вільним містом при королі Рудольфі I. У 1430 році, близько 15 євреїв Ліндау були спалені на багатті за звинуваченням у вбивстві християнської дитини. У 1528 році Ліндау прийняло протестантську Реформацію. Після Тридцятирічної війни, в 1655 році, був проведений перший Lindauer Kinderfest (дитячий фестиваль) в пам'ять про час війни.

Після розпуску Священної Римської імперії Ліндау втратило свій статус імперського Вільного міста в 1802 році. У 1804 році місто було під владою Австрії, але у наступному році повернулось в Баварію.

У 1853 році була побудована гребля для для прокладання залізниці з Мюнхена на острів. У 1856 році був побудований новий порт, з характерною пам'яткою, скульптурою лева.

Після Другої світової війни Ліндау потрапило під владу французької адміністрації і було включено спочатку у Вюртемберг-Гогенцоллерн, а потім у Баден-Вюртемберг. У 1955 році Ліндау повернулось до Баварії .

Ліндау користується популярністю серед туристів і відпочиваючих завдяки середньовічному центру та Боденському озеру. З 1951 року у місті проходять конференції лауреатів Нобелівської премії.

Гайдельберг

Гайдельбе́рг (нім. Heidelberg МФА: [ˈhaɪdəlbɛʁk], з німецької: Heydelbeerenberg — «Пустельна гора», «Чернеча гора») — місто в Німеччині на північному заході землі Баден-Вюртемберґ. П'яте за величиною місто Баден-Вюртемберґу, належить до аґломерації реґіон Рейн—Неккар, центром якої є Мангайм.

Відоме своїм давнім університетом Рупрехта-Карла, величними руїнами замку, а також колишньою Палатинською бібліотекою, однією з найбільших бібліотек Ренесансу, нині частково включеною до складу бібліотеки Гайдельберзького університету.

Поблизу Гайдельберґа на території комуни Мауер у 1907 році Отто Шьотензаком (1850—1912) виявлено найдавніші у Європі кісткові рештки (нижню щелепу) людини (гейдельберзька людина), яка жила тут півмільйона років тому, і, можливо, є нащадком пітекантропа.

Географія

Розміщений у Верхньорейнській низовині на березі ріки Неккар. На території міста здіймаються пагорби Кьоніґштуль(«Королівський трон» висотою 568 м), Гайсберґ (375 м) на лівому березі Неккара і Гайліґенберґ («Гора Святих» висотою 445 м) на правому

Історія

Перша згадка про Гайдельберґ стосується 1196 року, проте поселення на території сучасного міста існували вже у VI—VIII cт. Після розпаду імперії Карла Великого ці території належали до герцогства Франконія у складі Східного Франкського королівства. У 939 король Оттон І Великий зі Саксонської династії ліквідував герцогство Франконію, її землі були поділені і включені до королівських володінь.

На території кожного з герцогств Східного Франкського королівства (Франконія, Саксонія, Лотарингія, Швабія, Баварія, Тюрингія) — існували королівські, згодом імператорські маєтки — пфальци. Управління цими маєтками, а заодно і судову владу в герцогствах від імені короля здійснювали пфальцграфи («граф-палатин», «палацовий граф»). З ліквідацією Франконського герцогства перестала існувати посада франконського пфальцграфа. Лотаринзький пфальцграф спочатку перебував в Аахені, потім, у Х—ХІ ст. в замках навколо Кельна і Бонна. Після територіальних втрат пфальцграфство Лотарингія у 1085 було перетворене на пфальцграфство Рейнське, до нього перейшла частина західних територій колишньої Франконії, що перебували у власності кайзера.

З 1196 рейнськими пфальцграфами стали герцоги Вельфи, з 1214 — герцоги Віттельсбахи, які одночасно були і герцогами Баварії.

Гайдельберзький замок відомий з 1225 року. Як припускають історики, мова йде про верхній замок. Згодом було збудовано нижній (сучасний) замок (на висоті 80 метрів над долиною Неккара). У 1303 згадується про верхній і нижній замки у Гайдельберзі. Місто в долині, за останніми даними, було закладене близько 1220 року. Ринкова площа розміщена за 500 метрів від замку. Найстарішою парафіяльною церквою була церква Святого Петера.

В 2-й половині ХІІІ ст. Гайдельберґ став однією з резиденцій рейнського пфальцграфа.

Після остаточного поділу баварських і пфальцських володінь Віттельсбахів, що настало в 1329 році, Гайдельберґ став єдиною столицею Рейнського Пфальца (в середині XIV cт. за Рупрехта І Віттельсбаха).

У 1356 Рупрехта І Золотою буллою кайзер Карл IV Люксембург підвищив до курфюрста — «князя-виборця», а пфальцграфство Рейнське перетворив на Курфюрство Пфальц. Відтепер курфюрст Пфальца отримав право одним зі 7 князів Райху обирати кайзера, а після короля богемського, яким був представник Люксембургів, вважався старшим зі світських курфюрстів імперії.

У 1386 році курфюрст Рупрехт І заснував університет. На сьогодні він є найстарішим університетом Німеччини. Проте на той час на тодішній території Священної Римської імперії вже функціонували університети у Болоньї (1119), Падуї (1222), Перуджі (1308), Флоренції (1321—1859), Пізі (1343), Празі (1348), Павії (1361) і Відні (1365).

Існує думка, що студентський гімн Gaudeamus виник у середовищі студентів Гайдельберзького університету.

У 1416—1423 в Гайдельберзькому університеті навчався Ніколаус Кузанус.

За правління курфюрста Філіпа Праведного у Гайдельберзі поширилася культура Північного гуманізму. Навколо Йогана Дальберґа, канцлера університету і єпископа Трірського, в Гайдельберзькому університеті виник гуманістичний осередок. Сюди було запрошено Рудольфа Агріколу — «батька Північного гуманізму» — викладачем новоствореної кафедри грецької мови.

У списках студентів філософського факультету Гайдельберзького університету за 1509 рік внесене ім'я Йогана Фауста, який тут отримав ступінь бакалавра теології.

У 1537 блискавкою було зруйновано верхній замок.

У період Реформації у Курфюрстві Пфальц у 1530-их роках поширилося лютеранство, зокрема за курфюрста Оттгайнріха Віттельсбаха. В Гайдельберзькому університеті було закрито кафедру католицької теології, натомість на теологічному факультеті почали викладати давньогрецьку і давньоєврейську мови, на медичному факультеті проводити практичні заняття. Оттгайнріх об'єднав університетську бібліотеку з кількома власними і, таким чином, заснував знамениту Палатинську бібліотеку, чи не найбільшу в тогочасній Європі.

Після смерті бездітного Оттгайнріха у 1559 курфюрстом став його дальній родич Фрідріх ІІІ Благочестивий з молодшої династичної лінії Віттельсбах-Зіммерн. За нього і його наступників у Пфальці поширився кальвінізм. З цим Гайдельберзький університет став одним з центрів європейської пізньогуманістичної культури, «німецькою Женевою». У 1591 сюди прибув професор історії Ян Грутер, який у 1603 став директором Палатинської бібілотеки.

Зі створенням 1608 Євангелічної унії її лідером став курфюрст Фрідріх IV «Der Aufrichtige», а після його смерті — його син Фрідріх V.

Розенкрейцерська столиця

З початком правління юного Фрідріха V у вересні 1610 Гайдельберг став загальноєвропейським протестантським центром, які, об'єднані в Євангелічну унію, протистояли католицьким князівствам Священної Римської імперії німецької нації, кайзерові і Папі Римському, а також головним осередком розенкрейцерів. З нагоди одруження Фрідріха V з англійською принцесою Елізабет у Гайдельберзі спорудили небачені досі сади, інженерні споруди під керівництвом французького інженера Саломона де Косса (Hortus Palatinus), які стали втіленням розенкрейцерського міфу.

Початок Тридцятилітньої війни і коронація Фрідріха V 4 листопада 1619 як короля Чехії стали для Пфальца катастрофою. Військо Фрідріха V було рогромлене під Білою Горою, а його самого позбавили титулу і володінь. 14 вересня 1622 року військо Католицької Ліги під командою фельдмаршала графа Тіллі взяло Гайдельберґ. У місті було вчинено різанину протестантів і зруйновано розенкрейцерські сади. Пфальцграфом став у 1623 році лідер Католицької Ліги герцог Максиміліан І Баварський. Він наказав перевести Палатинську біліотеку до Ватикану. Внаслідок цих подій Гайдельберґ частково повернувся у католицтво.

Занепад

В ході подальших подій Тридцятилітньої війни Гайдельберґ взяли у 1633 шведи. Під час воєн із Францією Гайдельберґ взяли штурмом французами у 1689 і 1693, коли замок і місто були зруйновані. Внаслідок занепаду у 1720 році столицю Курфюрства Пфальцського було перенесено з Гайдельберґа до Мангайма.

У 1803 році рішенням імперської депутації на вимогу наполеонівської Франції частину колишнього Курфюрства Пфальц було включено до складу курфюрства Баден, утвореного того ж року замість ліквідованих духовних імперських курфюрств.

Гайдельберзький замок згорів 24 червня 1764 р. під час грози. Припинити подальше руйнування замку закликав у 1803 році драматург Август фон Коцебу. З цим Гайдельберг став одним з місць паломництва німецьких романтиків. Велику роль у справі збереження Гайдельберзького замку відіграв француз граф Шарль де Гремберг, який, починаючи з 1810 року, упродовж кількох десятиліть залишався охоронцем замку. Значного імпульсу додало будівництво залізниці Мангайм—Гайдельберґ, першої у Бадені. У Гайдельберзі багато разів бував англійський художник Вільям Тернер (у 1817—1844), письменники Віктор Гюго (у 1838) і Марк Твен (1878), які залишили свої твори про місто.

Висновки

Основною пам'яткою Німеччини є знаменитий німецький педантизм і порядок. Що це означає для туриста? А те, що в містах легко орієнтуватися, що чотири зірочки на фасаді готелю гарантують чотиризірковий рівень обслуговування, що поїзд відійде від станції за розкладом, а булочка в кафе обов'язково буде свіжою і смачною. В таких умовах планувати подорож легко, а здійснювати плани приємно, навіть якщо вони грандіозні.

Список використаних джерел

Перепечай А. Пам'ятки Берліна: 10 must-visit місць [Електронний ресурс] / Перепечай А. — Режим доступу: https://travel.tochka.net/ua/8824-dostoprimechatelnosti-berlina-10-must-visit-mest-foto/

Факти про Німеччину / ред. Жанет Шаян, Сабіне Гіле; пер. Володимир Шелест. — Франкфурт-на-Майні: Зоцієтетс-Ферлаґ, 2010.