Обговорення файлу:70-18.jpg

Російський шансон, блатняк, блатний фолькльор (рос. Русский шансон) — російський радянський музичний жанр, пісні, що оспівують побут і звичаї злочинного середовища; те ж, що й «блатні пісні». Спочатку був розрахований на середовище ув'язнених та осіб, близьких до злочинного світу. Згодом у жанрі блатної музики стали писатися пісні, які виходять за рамки кримінальної тематики, проте зберігають її характерні риси (мелодія, жаргон, оповідання, світогляд). З 1990-х років блатну пісню в російській музичній індустрії маркетують під назвою «російський шансон». Історія

Традиційні мелодії російського «блатняка» запозичені з ресторанних пісень і куплетів, що складалися і виконувалися єврейськими артистами в Одесі на початку XX століття. У музичному відношенні (мелодика, аранжування) ці пісні випробували сильний вплив клезмеру, який простежується в жанрі до сих пір.

У 1923 році в Одесі місцевий композитор Оскар Строк написав на вірші журналіста і кінодраматурга Якова Ядова пісню "Мурка" в стилі класичного танго. У наступні роки вона стала народною, слова пісні змінювалися невідомими авторами, які додавали жаргонізми. Мелодія пісні виконується в злодійському притоні головним героєм художнього фільму "Місце зустрічі змінити не можна", дія якого розгортається восени 1945 року в Москві.

Вперше блатні пісні на грамплатівках були видані в 1930-і роки. Виконував їх відомий радянський композитор і джазмен, уродженець Одеси Лазарь Вайсбейн (сценічний псевдоним "Леонід Утьосов"). Одна з таких пісень - "Гоп зі смиком", написана в стилізації пісень одеситів. У ті ж роки Лазарь Вайсбейн на прохання Йосипа Сталіна виконав під час прийому в Кремлі разом зі своїм оркестром пісню "З одеського кічману". Сталін, який мав кримінальне минуле, аплодував після виступу.

В радянські часи блатні пісні були офіційно заборонені для публічного виконання і знаходились у «культурному підпіллі». Після розпаду СРСР на початку 1990-х цей пласт культури виходить з підпілля і швидко завойовує популярність в деяких країнах СНД, зокрема й Україні. Оскільки такі пісні не мали раніше своєї загальної назви (слово «блатняк» відбивало лише частину їх), за ними історично закріпилося словосполучення «російський шансон». [ред.] Характеристика

Основні риси блатної пісні — сюжетність пісень; тісний зв'язок з конкретними життєвими ситуаціями, позиціями й переживаннями людей злочинного світу; примитивна мелодійність; убогі аранжировки; використання у віршах стилістики розмовної мови з її оборотами й жаргонізмами; непоставлені академічно й навіть неспівочі голоси «людей з народу». Як правило, блатний фольклор не оспівує ні жорстокість, ні вбивства, в піснях автори намагаються виправдати представників кримінального світу, розповідаючи про їх страждання і людські почуття, наприклад, про любов до матері.

В блатних піснях російського шансону присутній герой злочинного світу, чий образ розкривається в пісні шляхом реалізації "типового" для цього набору дій, висловлювань, оцінок - "типовими" вони повинні бути з точки зору носія (виконавця/слухача). Причому уявлення носіїв про те, яка саме поведінка є "типовою" , можуть варіюватися. По-друге, для того, щоб реалізувати "типові" для кримінального світу дії, герой повинен знаходиться у відповідній ситуації, тобто, як правило, на волі. У вузькому розумінні блатна пісня опиняється в одному ряду з такими тематичними групами, як табірні, сирітські, ковбойські, піратські і т.д. пісні. Коли на початку 30-х в Росії виростає покоління безпритульних, яке долучається до блатний культурі, блатна пісня і стає цілком сформованим явищем, що увійшов у кров і плоть кримінального світу, та й не тільки його, але і всієї низової культури того часу. Кодіфіціруются норми "блатного" поведінки, мову. Блатна пісня стає візитною карткою персонажа, що став з художнього реальним [ред.] Номінації

У Державному кремлівському палаці (Росія) з 2001 року проводиться церемонія вручення премії «Шансон року». [ред.] Виконавці

Серед найвідоміших представників стилю — Гаррі Кричевський, Михайло Круг, Олександр Розенбаум, Сергій Трофимов, Михайло Шуфутінський та інші. [ред.] Посилання

   * Энциклопедия русского шансона
      
     (рос.)
   * Радіостанція "шансон"
      
     (рос.)