Джерело: Бех І. Д. Особистість у просторі духовного розвитку

Підліток у соціальній невизначеності

Найосновнішим у підлітковому віці є відхід від дошкільних форм життєдіяльності і приєднання до соціальних, культивованих суспільством, що орієнтовані на дорослу людину. Це зумовлює всебічну перебудову розвитку підлітка, виникнення і формування у нього психічних новоутворень. Процес перетворення визначив особливості особистості дітей підліткового віку, а отже і специфіку роботи з ними.

Підлітковий вік уважають найважчим у виховному плані. Труднощі цього віку пов'язують зі статевим дозріванням, що спричинювало різні психофізіологічні і психічні відхилення. Бурхливий ріст і фізіологічна перебудова організму у підлітків викликають почуття тривоги, підвищену збудливість, депресію, багато з них починають переживати через незграбність, незбіг темпів росту частин тіла і різку зміну його пропорцій.

Підлітки не виражають відкрито почуття суму, безнадійності, самопригнічення, властиві для дорослих у депресивному стані. Вони приховують депресію показними примхами, агресивністю, тривожністю, неадекватною поведінкою, що часто завершується скоєнням злочинів. Експериментальні дані свідчать, що близько 40% молодих людей відчували сильне, не завжди тривале почуття смутку, нікчемності життя і песимізму, 8 – 10% думали про самогубство.

Існує два види підліткової депресії: байдужість і почуття порожності.

У підлітка виникає відчуття, що дитинство вже закінчилося, а дорослим він ще не є.

Цей вакуум породжує підвищену збудливість. Такий стан нагадує почуття скорботи за померлою людиною, близькою настільки, що її сприймають як частину самого себе.

Така депресія найменш тривала і добре лікується. Байдужість як вид депресії лікувати важче, її зумовлюють життєві поразки. Так, невирішеність проблем і недосягнення значущих цілей може зумовити нерозуміння оточуючими її бажань чи обмеженість потенційних можливостей. Більшість самогубств у підлітковому віці відбуваються внаслідок миттєвого пориву, а не після тривалого періоду пошуку альтернативних розв'язань складної проблеми. Часто суїцид пришвидшує втрата значущості відносин із батьками чи друзями.

Підлітку, який переживає різні зміни, нелегко утримувати суб'єктивне відчуття цілісності і стабільності свого Я, що породжує особистісні проблеми. Одна з них пов'язана із появою статевого потягу, який може змінити систему мотивів і переживань. Цьому віку властивий швидкий розвиток самосвідомості. Підліток сприймає себе не просто людиною певного віку, школярем, який має успіхи чи невдачі, а особистістю, у якої є інтереси, бажання, спонуки і погляди. Він розраховує на повагу до себе, своїх запитів, думок, тому конфліктує з дорослими. Самосвідомість підлітка викликає у нього потребу у тіснішому спілкуванні з ровесниками, що уможливлює краще усвідомлення самого себе.

Відповідно до загальних психологічних змін внутрішній світ підлітка стає абстрактнішим і складнішим порівняно з внутрішнім світом дітей молодшого шкільного віку.

У самохарактеристиці підлітки виокремлюють власні постійні психологічні властивості, що разом із переконаннями, думками і почуттями є цілим, роздумують про себе у теперішньому і майбутньому часі.

Переконаність у силі Я і вольовій дії, тобто віра у власну діяльність і здатність формувати і контролювати поведінку, думки і почуття, виявляються краще, оскільки у підлітковому віці відбуваються спроби об'єднати різні сторони особистості у цілісну узгоджену систему.

Підлітки раннього віку, характеризуючи інших людей, частіше послуговуються абстрактними прикметниками (ознаками), які визначають поведінку, психологію, переконання, цінності і взаємини, старші – більш невизначеними – “інколи”, “майже”, що свідчить про розуміння різних та непостійних властивостей людини. Часто поведінку людей підлітки пояснюють стійкими рисами особистості, натомість свої дії тлумачать як наслідок ситуації. Розуміють, що оточуючі судять про них за їхньою поведінкою, проте не переймаються цим.

На стосунки підлітків із ровесниками впливають не тільки уявлення про саму особистість, а й погляди на взаємини між людьми. Підлітки вважають друзями тих, хто їм допомагає, ділиться з ними, відгукується на прохання і підтримує інтереси. Взаємодовіра, доброта, уважність є рисами особистості, що забезпечують виникнення дружби. Підлітки також цінують дружбу, якщо є взаєморозуміння, можливість поділитися таємними думками чи почуттями, зазвичай вони розв'язують такі психологічні проблеми, як самотність, сум, страх, не завдають один одному прикрощів. Той, хто досяг високого рівня розмірковування, вважає, що відносини з високоавторитетною людиною мають ґрунтуватися лише на співпраці. Навіть ролі матері, вчителя, які протягом тривалого часу мали незаперечний авторитет, уже розцінюють як виправдані лише у певних умовах і за згодою тих, хто підкоряється. Авторитетом для них можуть стати люди, що володіють певними здібностями, знаннями.

Досягнення підлітка у розумовому розвитку допомагають йому розібратися зі складними вимогами майбутньої професії, впливають на взаємини з батьками, появу нових рис характеру, посилюють інтерес до соціальних і особистих питань. Він починає піддавати сумніву цінності батьків, порівнювати їх з іншими батьками, звинувачувати у лицемірстві, що полягає у невідповідності їх поведінки проголошуваним принципам. Усвідомлення розбіжності між дійсним і можливим, які підліток постійно порівнює і виявляє віддаленість від бажаного, спричиняє його бунт.

Багато підлітків починають із сарказмом критикувати сучасні політичну, соціальну і релігійну системи, пробують будувати власні, часто ретельно розроблені, що засвідчує розвиток у них здібностей до формально-логічного мислення. Підвищена критика недоліків батьків, незадоволеність реальними соціальними порядками і створення власних теорій залишається на рівні розмірковувань. Це може зумовлювати відсутність органічного переходу цього етапу розумового розвитку підлітка у його поведінку. Здатність розуміти і абстрактно розмірковувати про гіпотетичні явища має багато позитивного для розумового розвитку школяра.

У дискусіях дорослим не вдається переконати підлітка, що він займається пустими, безплідними розмірковуваннями про довічні проблеми, натомість молодій людині вони видаються істинними відкриттями.

Цей період для дівчат і хлопців позначений схильністю до аналізу і самоаналізу, їх думки і поведінка часто егоцентричні.

Тривалий час розмірковуючи про себе, вони вважають, що оточуючі також критично вивчають їхні почуття, властивості характеру, поведінку, зовнішність тощо, що підсилює їх розвинену самосвідомість. Стурбованість підліток долає, вдаючись до психологічного самозахисту – інтелектуалізму, який пов'язаний із зануренням в абстрактні, філософські питання, що спричинюють безпосередній інтерес. Отже, зовнішньо безособові, інтелектуальні суперечки про роль агресивності у житті людини, відповідальність і свободу, природу дружби часто відображають особисте, глибоко втаємничене почуття неспокою. І хоча підліток вдається до інтелектуальних розмірковувань часто у зв'язку з потребою уникнути відчуття тривоги, він навчається абстрактно мислити, формулювати і перевіряти гіпотези.

Задля справжнього подорослішання, а не просто фізичної і фізіологічної зрілості, підлітки повинні звикнути до своєї статевої зрілості, набути самостійності, налагодити дружні стосунки з ровесниками, поступово виробляти життєву позицію, усвідомлювати себе особистістю. Перш ніж вони благополучно позбудуться опіки старших, молоді люди мусять зрозуміти, хто вони, до чого прагнуть і як можливо ці прагнення здійснити. Невміння підлітка розв'язати конфлікт між залежністю від старших і новими потребами та перевагами, пов'язаними з самостійністю, призводить до виникнення багатьох проблем. Досягнення самостійності є одним із основних завдань підліткового віку. Набути її підліткові не просто: дорослі спонукають його до самостійності і водночас заохочують його залежність, що може спричинити конфлікти і нестійку поведінку. Труднощі досягнення самостійності залежатимуть від загальноприйнятих поглядів оточуючих на незалежність молоді, поведінки і методів виховання батьків, взаємин підлітків із ровесниками і підтримки їхньої незалежної поведінки.

У слаборозвинутому суспільстві і навіть у відокремлених групах економічно розвинутих суспільств підлітку, можливо, легше досягти самостійності, ніж у розвинутому, соціально неоднорідному, динамічному суспільстві.

Поведінка батьків і їхнє ставлення до дітей значною мірою впливають на оволодіння підлітками різноманітними навичками, набуття самостійності, упевненості у своїх силах, дотримування позитивної самооцінки. Грубість і нерозуміння батьків, їх зневага до своїх обов'язків спричиняє труднощі у житті підлітка. Ті з них, хто зазнає жорстокості батьків, часто не довіряють людям, важко підтримують стійкі емоційні відносини з ними, незважаючи на надзвичайно сильну потребу у любові. Якщо підлітку вдається встановити взаємини, то найменше розчарування їх псує. Більше того, якщо дитина усвідомить, що її батьки поводяться недостойно, у неї зародиться сильна і глибока неприязнь, а інколи – ненависть не лише через жорстокість щодо неї, а й через байдужість і нерозуміння.

Керівництво і контролювання батьки здійснюють різними методами: автократичними (батьки постійно вказують дітям, що їм робити), авторитарними (дитина може висловити свою думку, але батьки, приймаючи рішення, до її голосу не прислухаються), авторитетними (дитина вільно висловлює свою думку щодо питань, які стосуються її самої, і навіть може приймати рішення, однак його мусять схвалити батьки), егалітарними (батьки і дитина мають майже рівні права у прийнятті рішень), поблажливими (рішення переважно приймає сама дитина) і вседозволеними (дитина сама з'ясовує, підкорятися їй батьківським рішенням чи нехтувати).

Діти авторитетних батьків у підлітковому віці найбільш самостійні, впевнені у собі, їхня самооцінка вища, ніж у інших підлітків. Вони відчувають більшу прихильність батьків, вважають, що ті надають їм достатню свободу, отже, вони справедливі, а їхні принципи і уявлення — доцільні. Авторитетні батьки цінують самостійність і дисциплінованість у поведінці підлітка, не обмежують його прав, але вимагають виконання обов'язків. Якщо забороняють щось, то пояснюють, чому вони так чинять. Уважність і зацікавленість батьків засвідчує постійне контролювання підлітка. Демократичні методи виховання сприяють позитивному ототожненню підлітка зі своїми батьками, що ґрунтується на їхній любові і повазі до нього, а також виявленню ним самостійності.

Справедливе керівництво діями дитини дуже важливе для неї, оскільки вона перебуває на етапі, за яким настає когнітивна і соціальна зрілість, невдовзі повинна взяти на себе відповідальність за власне життя. Підлітки звично позитивно ставляться до керівництва, що ґрунтується на розумній опіці, тоді як деспотичний стиль, в основі якого – бажання владарювати над дитиною, – ігнорують. Цей стиль викликає у підлітків гнів, часто – депресію.

Взаємини підлітків із ровесниками є важливою сферою їхнього життя. Суб'єкт-суб'єктні стосунки у цьому віковому періоді допомагають навчитися підліткам контролювати соціальні форми поведінки, розвивати відповідні їхньому віку інтереси і навички, співпереживати, розв'язувати спільні проблеми. У період отроцтва взаємини з ровесниками набувають “дорослого” характеру. Поведінка стає більш залежною від впливу ровесників, оскільки вони досягли незалежності і їхній зв'язок із батьками послабшав. Стосунки з батьками й іншими членами сім'ї часто супроводжуються суперечливими почуттями: сильним прагненням до незалежності і бажанням залежати, любов'ю і ненавистю. Часто виникають конфлікти, пов'язані з різним ставленням до соціальних форм поведінки і духовних цінностей.

Часто молоді люди не можуть порозумітися з батьками; натомість дорослі теж не завжди розуміють своїх дітей, навіть якщо докладають до цього зусиль і зацікавлені у їхньому благополуччі. Інколи підлітки відчувають брак батьківського тепла і розуміння, у батьків можуть проявлятися байдужість і жорстокість. Ровесники часто співчувають їм, підтримують, іноді стають рольовими моделями. Наприклад, друг підлітка, який має авторитетного батька, продемонструє, що суперництво між батьком і сином необов'язкове, як і безумовне підкорення сина батькові.

Відносини підлітка з оточенням можуть набувати хворобливого характеру, якщо його б'ють, не прийняли у компанію, глузують, ним знехтувала дівчина, яка подобалась тощо. Це зумовлює появу настороженості щодо ровесників, прагнення дистанціюватись від них. Натомість необхідно, щоб взаємини підлітка з ровесниками складалися гармонійно, оскільки у цьому віці спостерігається сильна потреба поділитись сумнівами, мріями, суперечливими почуттями. Цей період позначений інтенсивним спілкуванням і водночас самотністю, яка характеризується тим, що підліток одиноко почуває себе у компанії.

Потреба пристосовуватися до ровесників у підлітковому віці зростає, однак після 14 – 15 років поступово спадає. Це залежить від статі, соціоекономічного становища сім'ї підлітка, відносин з батьками тощо. Підлітки, схильні до самопригнічення, мають невисокий статус у групі ровесників і низьку самооцінку, більше пристосовуються. Дівчата здатні краще пристосовуватися, ніж юнаки, окрім випадків, коли у групі заохочують негативні форми поведінки.

Погляди батьків і підлітків на життя відрізняються лише поверхово, молоді люди потребують більше спілкування з ровесниками, їх підтримки. Незважаючи на прагнення батьків та інших дорослих зрозуміти їх, підлітки не надаватимуть цьому дуже важливого значення. Це пояснюється тим, що вони лише прагнуть досягнути статусу дорослих, а не є дорослими, не розуміють усе так, як батьки. Часто молоді люди не знають, як впоратися з цим, проте вірять, що якщо підтримувати стосунки з ровесниками, які подолали подібну проблему, то теж досягнуть успіху.

Сильний вплив ровесників на підлітка може зумовити недостатня увага до підлітка у сім'ї або привабливість групи ровесників як такої. Вплив батьків найсильніший тощо, коли їхня зацікавленість, розуміння і бажання допомогти максимальні. У дітей не виникне потреби розрізняти вплив батьків і друзів.

Прагнення пристосовуватися до батьків і ровесників у різних підлітків проявляється по різному. Упевнені в собі, самостійні підлітки з користю засвоюють переконання і життєвий досвід батьків і ровесників, не підпадаючи під сильну залежність, не відчувають тривоги через відмінності у поглядах батьків і ровесників.

На початку підліткового віку в дитини з'являється новий за природою інтерес до іншої людини, зумовлений ставленням і розвитком, сформованим на цей час, досвідом особистості. Проте він не загального характеру, як у товаришів-ровесників по грі, властивій молодшому школяреві, а є конкретним стосовно певної людини однакової з ним статі, яка стає приятелем чи близьким другом.

Зміни символізують зародження феномену любові. Так, підліток по-новому вибудовує взаємини з іншим, які однаково задовольняють цінності, сформовані у нього на цей момент. Замість того, щоб розв'язувати проблему, що слід робити, щоб одержати те, що хочеш, він переймається питанням, що мусить зробити, щоб принести задоволення другові, підтримати його престиж і почуття значущості. Такі питання не турбували молодшого школяра.

Отже, підлітковий вік характеризується розвитком потреби в міжособистісній близькості як єднанні. Вона є ситуацією взаємоповаги двох людей до особистої гідності один одного. Почуття близькості продукує співробітництво, що виражає відповідність поведінки підлітка потребам іншої людини. Відповідність спрямована на досягнення практичної узгодженості і психологічну підтримку. Прагнення до спільної, не пов'язаної з егоїстичними устремліннями мети є специфічною рисою підлітка.

Важливим психологічним феноменом підліткового періоду є лідерство як особливий статус особистості, що проявляється у груповій взаємодії. Дехто володіє здатністю долучати інших до співробітництва, організовувати роботу, надаючи можливість зрозуміти і оцінити спільні завдання і цілі.

У підлітків формуються якості взаємин по типу “лідер – ведений”, які відіграють важливу роль у будь-якій соціальній структурі і є істотним фактором життя у демократичному суспільстві.

У допідлітковому періоді відносини з ровесниками обмежуються спілкуванням з сусідськими дітьми й однокласниками, а у підлітковому – розширюються. Взаємини з ровесниками здебільшого позначені поняттям “компанія”, вужчим – “група” і “дружба”.

Функції груп і компаній різні: група допомагає підлітку розуміти сучасну моду, може слугувати “випробувальним майданчиком” для розвитку соціальних поглядів і його особистих оцінок. На відміну від групи компанію обирають на основі спільних інтересів і соціальних заходів, а не симпатій індивідів. Групи із представників однієї статі поступово перетворюються на групи змішаного типу. Якщо у підлітковій групі утверджуються суспільно значущі соціальні відносини і вона стає повноцінною частиною соціуму, то така група має значний потенціал, підліток набуває корисного досвіду у соціальному оцінюванні і організації. Пізнавальним стимулюючим і продуктивним є досвід соціального оцінювання, який дає змогу дитині побачити себе з боку і усвідомити свою індивідуальність.

Група як єдине ціле перебуває у взаєминах із такими соціальними структурами, як школа, центр, клуб, громада, які її оцінюють. Внутрішня структура групи характеризується ступенем інтегрованості, стійкою лідерською позицією і кількістю лідерів, статус яких зумовлений різними причинами. У деяких групах підлітки дотримуються субординації, що передбачає наявність кількох лідерів, кожний із яких займає цю позицію в певних умовах, представляючи модель конструктивної суспільної організації в мініатюрі.

Близькі друзі забезпечують підлітку те, що не в змозі зробити ровесники. Так, дружба є терапією, сприяє подоланню почуття гніву чи тривоги і свідчить про наявність таких страхів, сумнівів у інших. Підлітки, які дуже бояться виявити свої почуття, мають потребу в переконанні, що друг ніколи не підведе, йому можна довіряти.

Важливим є також, особливо для дівчат, уміння друга вислухати і зрозуміти. Критика один одного допомагає підлітку змінити свою поведінку, погляди, смаки, навіть сумніви у власній цінності. Близькі друзі допомагають підлітку відчути себе особистістю, повірити у власні сили. Однак через інтенсивний характер дружба швидко може руйнуватися. Молоді люди, які постійно переживають особисті проблеми, відчувають значну потребу у близьких дружніх стосунках і відтак не володіють здатністю підтримувати їх.

У підлітковому віці з'являється почуття любові. Інколи закоханість перетворюється на постійну прихильність, хоча частіше це – сильне і не тривале емоційне переживання.

У період закоханості почуття підлітків і здатність радіти та перебувати у відчаї такі сильні, як: і в дорослих. Любов без взаємності вони переживають важко. Дорослі, які не сприймають усерйоз любові, підлітків, виявляють у такий спосіб нечутливість і коротку пам'ять.

У підлітків розрив із коханою людиною часто зумовлює глибоку депресію. Однак здебільшого біль поступово притуплюється. Добре, якщо у цей час поруч з'явиться друг, з яким можна поділитися переживаннями. Підлітки, у яких чітко сплановані заняття, дозвілля, для кого стосунки батьків є зразком майбутнього шлюбу, рідше закохуються у шкільні роки і рідко прагнуть до шлюбу навіть після юнацького віку.

Важливим для підліткового періоду є виникнення поваги до гідності особистості. У деяких підлітків під впливом численних чинників як удома, так і у школі, формується впевненість у тому, що вони гідні поваги. Проте більшість переконана, що все минеться. Таке бачення себе у контексті реагування дорослих на їхню поведінку може змінити суспільно значуще спілкування з друзями чи співробітництво у групі.

У структурі особистості молодших підлітків відбуваються негативні трансформації егоїстичної спрямованості. Через це багато хто з них не поспішає зав'язати дружні стосунки чи просто не може цього зробити. Проте потреба у близьких взаєминах з іншою людиною зростає настільки, що часто дружба зав'язується навіть між недоброзичливими підлітками. Включеність в одну з діад, з яких формується група, дає можливість підлітку по-новому відчути доброзичливе ставлення до себе, що інколи зумовлює нейтралізацію негативних особистісних змін.

Дехто з підлітків вважає, що оточуючі обов'язково повинні ставитися до них із симпатією, тобто претендують на загальну любов. Протягом цього вікового періоду їм не вдається усвідомити нераціональність такого ставлення до життя. На розчарування підлітки реагують принизливими формулюваннями і демонстрацією зневаги до інших, інколи беручи приклад із власної сім'ї. Такі підлітки часто зав'язують дружбу з ровесниками, набуваючи почуття захищеності, що дає їм змогу обговорювати не тільки переваги тих, хто, як їм здається, їх не любить, а і власні риси, які не дуже подобаються оточуючим.

Отже, у підлітковий період відбувається корекція прагнення принизити інших лише тому, що спілкування з ними зумовлює дискомфорт.

Одним із найскладніших відхилень є припинення процесу розвитку. Інколи такий підліток має повагу, але здебільшого його зараховують до непопулярних учнів. По завершенні підліткового віку його популярність спадає. Такий підліток не має бажання братися за те, від чого можна ухилитися; хоче залишитися маленькою дитиною, має категоричне небажання змиритися з вимогами суспільства і їм відповідати.

Бех І. Д. Особистість у просторі духовного розвитку : навч. посіб. / І. Д. Бех. – К. : Академвидав, 2012. – С. 103-112.