Вікі ЦДУ - Внесок користувача [uk]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T11:58:54Z

Maria: /* Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти) */

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Безымянный.JPG|800px|thumb|center|Кіровоградський театр ім.Кропивницького ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історичні події </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=dbf3e1662cbd2e7184142737bdf88cd0];

*Посилання на власний фотоальбом у [https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/apps/files/?dir=%2F%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%A4%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC];

*Посилання на власний блог у [http://braikomaria.blogspot.com/p/blog-page.html];

*Посилання на добірку відеоматеріалів [https://www.youtube.com/watch?v=yuWiezxMpHo];

*Посилання на спільний груповий постер [http://wikiwall.ru/wall/8553eb81d2343a9039c2260376462535/42faee5123cdd618a67ec8f59ae018b7];

*Посилання на опрос [https://docs.google.com/forms/d/1EYWKEgP8S_Wh2VQ3bDTgioQQIMJsLdsEKgP-Z_Z2rMk/viewform];

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Файл:Безымянный.JPG

2014-12-04T11:57:39Z

Maria: Maria завантажив нову версію «Файл:Безымянный.JPG»

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T11:42:13Z

Maria:

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історичні події </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=dbf3e1662cbd2e7184142737bdf88cd0];

*Посилання на власний фотоальбом у [https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/apps/files/?dir=%2F%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%A4%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC];

*Посилання на власний блог у [http://braikomaria.blogspot.com/p/blog-page.html];

*Посилання на добірку відеоматеріалів [https://www.youtube.com/watch?v=yuWiezxMpHo];

*Посилання на спільний груповий постер [http://wikiwall.ru/wall/8553eb81d2343a9039c2260376462535/42faee5123cdd618a67ec8f59ae018b7];

*Посилання на опрос [https://docs.google.com/forms/d/1EYWKEgP8S_Wh2VQ3bDTgioQQIMJsLdsEKgP-Z_Z2rMk/viewform];

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T11:31:28Z

Maria:

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історичні події </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=dbf3e1662cbd2e7184142737bdf88cd0];

*Посилання на власний фотоальбом у [https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/apps/files/?dir=%2F%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%A4%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC];

*Посилання на власний блог у [http://braikomaria.blogspot.com/p/blog-page.html];

*Посилання на добірку відеоматеріалів [https://www.youtube.com/watch?v=yuWiezxMpHo];

*Посилання на спільний груповий постер [http://wikiwall.ru/wall/8553eb81d2343a9039c2260376462535/42faee5123cdd618a67ec8f59ae018b7];

*Посилання на опрос [https://docs.google.com/forms/d/1r-IUpMY7pz5mtv0zA8xaJW2Lb292TnybwZh-5vdOqeY/viewform?usp=send_form];

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T11:27:42Z

Maria:

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історичні події </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=dbf3e1662cbd2e7184142737bdf88cd0];

*Посилання на власний фотоальбом у [https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/apps/files/?dir=%2F%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%A4%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC];

*Посилання на власний блог у [http://braikomaria.blogspot.com/p/blog-page.html];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T11:11:00Z

Maria: /* Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв" */

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історичні події </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=dbf3e1662cbd2e7184142737bdf88cd0];

*Посилання на власний фотоальбом у [https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/apps/files/?dir=%2F%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%A4%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T11:10:24Z

Maria:

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=dbf3e1662cbd2e7184142737bdf88cd0];

*Посилання на власний фотоальбом у [https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/apps/files/?dir=%2F%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%A4%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T11:06:04Z

Maria: /* Ресурси: */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=dbf3e1662cbd2e7184142737bdf88cd0];

*Посилання на власний фотоальбом у [https://owncloud.kspu.kr.ua/index.php/apps/files/?dir=%2F%D0%91%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BA%D0%BE%20%D0%A4%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T11:02:00Z

Maria: /* Ресурси: */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=dbf3e1662cbd2e7184142737bdf88cd0];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:59:52Z

Maria:

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=dbf3e1662cbd2e7184142737bdf88cd0];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:52:39Z

Maria: /* Початок творчості */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]] З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко».
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:52:09Z

Maria: /* Початок творчості */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач.
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». [[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]]
То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:51:40Z

Maria: /* Початок творчості */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. [[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]]
Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:51:06Z

Maria: /* Початок творчості */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|rigth|]]
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Файл:Img28.jpg

2014-12-04T10:49:04Z

Maria: left|

[[Файл:img28.jpg|500px|thumb|left|]]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:46:33Z

Maria: /* Історія */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді(тепер Кіровоград)
1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:46:12Z

Maria: /* Історія */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника
Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:45:45Z

Maria: /* Історія */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького.[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px|thumb|rigth|]]
В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Файл:60351 6098-550x500.jpg

2014-12-04T10:43:00Z

Maria: rigth|

[[Файл: 60351_6098-550x500.jpg ‎|500px||rigth|]]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:37:27Z

Maria: /* Вступ */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-04T10:37:05Z

Maria:

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
[[Файл: Img0.jpg ‎|600px||rigth|]]
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Файл:Img0.jpg

2014-12-04T10:34:26Z

Maria: left|

[[Файл:img0.jpg|600px|thumb|left|]]

Стаття до проекту "Онлайн перекладач" Брайко Марії

2014-12-04T09:03:20Z

Maria:

[[Файл:Psdknigi.jpg |600px|thumb|rigth|]]

----

Посилання на текстовий файл у ''Тексти_Прізвище'' у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=6bfd4620ee788b5a5b62dfebfba054e5].

Дібрані онлайн перекладачі:
*Перекладач он-лайн 1: перекладач Гугл та https://translate.google.com.ua
*Перекладач он-лайн 2: перекладач Яндекс та https://translate.yandex.ua/
*Перекладач он-лайн 3: перекладач Транслейт та http://www.translate.ru/

----
<center><table cellpadding="4" cellspacing="4" bordercolor="#000000" border="1">
<tr>
<td>статті</td>
<td>перекладач Гугл 1</td>
<td> перекладач Яндекс 2</td>
<td> перекладач Транслейт 3</td>
</tr>
<tr>
<td>Здоров`я 1</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
<td> 4</td>
</tr>
<tr>
<td> Спорт2</td>
<td> 4</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
</tr>
<tr>
<td>Німецька мова 3</td>
<td>5 </td>
<td>3 </td>
<td>4 </td>
</tr>
</table></center>
----
'''Висновки'''

Найкраще справився онлайн перекладач Гугл. Він перекладає більш точно, швидко та граматично правильно. Наприклад: При потребі перекладу великої інформації у короткий час, онлайн-перекладач перекладе дуже швидко. Але в них є недоліки і досить багато:

1)Ці перекладачі не дають змістовний переклад, вони перекладають дослівно.

2)Інколи, вони не перекладають деякі слова на потрібну мову.

Взагалом мені подобається перекладач Гугл, але мені не подобається, що він перекладає не зовсім правильно, тому, я сподіваюсь, що в подальшому він удосконалиться.

----
Сторінка проекту [[Онлайн перекладач]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Онлайн перекладач" Брайко Марії

2014-12-04T08:56:41Z

Maria:

[[Файл:Psdknigi.jpg |600px|thumb|rigth|]]

----

Посилання на текстовий файл у ''Тексти_Прізвище'' у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ].

Дібрані онлайн перекладачі:
*Перекладач он-лайн 1: перекладач Гугл та https://translate.google.com.ua
*Перекладач он-лайн 2: перекладач Яндекс та https://translate.yandex.ua/
*Перекладач он-лайн 3: перекладач Транслейт та http://www.translate.ru/

----
<center><table cellpadding="4" cellspacing="4" bordercolor="#000000" border="1">
<tr>
<td>статті</td>
<td>перекладач Гугл 1</td>
<td> перекладач Яндекс 2</td>
<td> перекладач Транслейт 3</td>
</tr>
<tr>
<td>Здоров`я 1</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
<td> 4</td>
</tr>
<tr>
<td> Спорт2</td>
<td> 4</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
</tr>
<tr>
<td>Німецька мова 3</td>
<td>5 </td>
<td>3 </td>
<td>4 </td>
</tr>
</table></center>
----
'''Висновки'''

Найкраще справився онлайн перекладач Гугл. Він перекладає більш точно, швидко та граматично правильно. Наприклад: При потребі перекладу великої інформації у короткий час, онлайн-перекладач перекладе дуже швидко. Але в них є недоліки і досить багато:

1)Ці перекладачі не дають змістовний переклад, вони перекладають дослівно.

2)Інколи, вони не перекладають деякі слова на потрібну мову.

Взагалом мені подобається перекладач Гугл, але мені не подобається, що він перекладає не зовсім правильно, тому, я сподіваюсь, що в подальшому він удосконалиться.

----
Сторінка проекту [[Онлайн перекладач]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Онлайн перекладач" Брайко Марії

2014-12-04T08:50:13Z

Maria:

[[Файл:Psdknigi.jpg |600px|thumb|rigth|]]

----

Посилання на текстовий файл у ''Тексти_Прізвище'' у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ].

Дібрані онлайн перекладачі:
*Перекладач он-лайн 1: перекладач Гугл та https://translate.google.com.ua
*Перекладач он-лайн 2: перекладач Яндекс та https://translate.yandex.ua/
*Перекладач он-лайн 3: перекладач Транслейт та http://www.translate.ru/

----
<center><table cellpadding="4" cellspacing="4" bordercolor="#000000" border="1">
<tr>
<td>статті</td>
<td>перекладач Гугл 1</td>
<td> перекладач Яндекс 2</td>
<td> перекладач Транслейт 3</td>
</tr>
<tr>
<td>Здоров`я 1</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
<td> 4</td>
</tr>
<tr>
<td> Спорт2</td>
<td> 4</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
</tr>
<tr>
<td>Німецька мова 3</td>
<td>5 </td>
<td>3 </td>
<td>4 </td>
</tr>
</table></center>
----
'''Висновки'''

Найкраще справився зі своєю задачею онлайн перекладач PROMT. З ним можна швидко працювати. Наприклад: Якщо тобі задали перекладати великий текст, ти можеш легко і просто закинути текст у перекладач, і він тобі перекладе. Але у всьому гарному є і свої недоліки!!

1)Ці перекладачі не дають змістовний переклад, вони перекладають дослівно.

2)Не завжди у тебе під рукою буде ком'ютер чи інтернет.

Взагалом мені подобається перекладач PROMT, але мені не подобається, що він перекладає тільни на російську мову, мені більше подобається українська мова, тому в подальшому розвитку цього сайта, я сподіваюсь що з'явиться і українська мова.

----
Сторінка проекту [[Онлайн перекладач]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Онлайн перекладач" Козеровського Дмитра

2014-12-04T08:49:10Z

Maria:

[[Файл:Psdknigi.jpg |600px|thumb|rigth|]]
Я часто користуюся онлайн перекладачами, оскільки знання англійської мови у мене хоч і присутній, але не тягне на хороше. Сенс тексту я розумію приблизно, тому доводиться часто підглядати значення окремих слів з допомогою онлайн перекладача. Так само я частенько перекладаю короткі пропозиції з російської мови на англійську при спілкуванні з якою-небудь буржуйської техпідтримкою. Звичайно, з їхньої точки зору я виглядаю так само, як і американець, який провіщає «матрйошка», але для спілкування цього вистачає.

Перекладач допомагає мені не тільки в перекладі конкретного тексту, але й заповнює мої прогалини в знанні мови природним способом: якщо я не запам'ятав слово, я буду перекладати його знову, коли воно мені трапиться і в підсумку запам'ятаю. У мене в закладках присутні два перекладачі: перекладач від Google і від Промт. Коли мені потрібно щось перекласти, я відкриваю будь-який з них, той, який першим попадеться під руку. Я ставлюся до них однаково.

----

Посилання на текстовий файл у ''Тексти_Прізвище'' у [https://owncloud.kspu.kr.ua/public.php?service=files&t=13457d5152229529aadf161f043774f7 Посилання на Файл].

Дібрані онлан перекладачі:
*Перекладач від Google 1: [https://translate.google.com.ua Google].
*ПРОМТ 2: [http://www.translate.ru PROMT].
*Яндекс-перекладач 3: [https://translate.yandex.ua Yandex].

----
<center><table cellpadding="4" cellspacing="4" bordercolor="#000000" border="1">
<tr>
<td>статті</td>
<td>Google</td>
<td>PROMT</td>
<td>Yandex</td>
</tr>
<tr>
<td>Das Geld</td>
<td> 7.5 </td>
<td> 8.5 </td>
<td> 5 </td>
</tr>
<tr>
<td>Der Verbrecher</td>
<td> 7 </td>
<td> 9 </td>
<td> 5 </td>
</tr>
<tr>
<td>Fussball</td>
<td> 7.5 </td>
<td> 8 </td>
<td> 5 </td>
</tr>
</table></center>
----
'''Висновки'''

Найкраще справився зі своєю задачею онлайн перекладач PROMT. З ним можна швидко працювати. Наприклад: Якщо тобі задали перекладати великий текст, ти можеш легко і просто закинути текст у перекладач, і він тобі перекладе. Але у всьому гарному є і свої недоліки!!

1)Ці перекладачі не дають змістовний переклад, вони перекладають дослівно.

2)Не завжди у тебе під рукою буде ком'ютер чи інтернет.

Взагалом мені подобається перекладач PROMT, але мені не подобається, що він перекладає тільни на російську мову, мені більше подобається українська мова, тому в подальшому розвитку цього сайта, я сподіваюсь що з'явиться і українська мова.

----
Сторінка проекту [[Онлайн перекладач]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Онлайн перекладач" Козеровського Дмитра

2014-12-04T08:48:55Z

Maria:

Файл:Psdknigi.jpg

2014-12-04T08:48:39Z

Maria:

Стаття до проекту "Онлайн перекладач" Брайко Марії

2014-12-04T08:44:21Z

Maria:

[[Файл:Переводчик2.jpeg|600px|thumb|rigth|]]

----

Посилання на текстовий файл у ''Тексти_Прізвище'' у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ].

Дібрані онлайн перекладачі:
*Перекладач он-лайн 1: перекладач Гугл та https://translate.google.com.ua
*Перекладач он-лайн 2: перекладач Яндекс та https://translate.yandex.ua/
*Перекладач он-лайн 3: перекладач Транслейт та http://www.translate.ru/

----
<center><table cellpadding="4" cellspacing="4" bordercolor="#000000" border="1">
<tr>
<td>статті</td>
<td>перекладач Гугл 1</td>
<td> перекладач Яндекс 2</td>
<td> перекладач Транслейт 3</td>
</tr>
<tr>
<td>Здоров`я 1</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
<td> 4</td>
</tr>
<tr>
<td> Спорт2</td>
<td> 4</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
</tr>
<tr>
<td>Німецька мова 3</td>
<td>5 </td>
<td>3 </td>
<td>4 </td>
</tr>
</table></center>
----
'''Висновки'''

Найкраще справився зі своєю задачею онлайн перекладач PROMT. З ним можна швидко працювати. Наприклад: Якщо тобі задали перекладати великий текст, ти можеш легко і просто закинути текст у перекладач, і він тобі перекладе. Але у всьому гарному є і свої недоліки!!

1)Ці перекладачі не дають змістовний переклад, вони перекладають дослівно.

2)Не завжди у тебе під рукою буде ком'ютер чи інтернет.

Взагалом мені подобається перекладач PROMT, але мені не подобається, що він перекладає тільни на російську мову, мені більше подобається українська мова, тому в подальшому розвитку цього сайта, я сподіваюсь що з'явиться і українська мова.

----
Сторінка проекту [[Онлайн перекладач]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Онлайн перекладач" Брайко Марії

2014-12-04T08:37:31Z

Maria: Створена сторінка: {{subst:Шаблон:Сторінка проекту "Онлайн перекладач"}}

Користувач:Maria

2014-12-04T08:37:11Z

Maria: /* Мої роботи */

== Про себе ==
......

== Мої інтереси ==
....

== Мої роботи ==
[[Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії]]

[[Стаття до проекту "Онлайн перекладач" Брайко Марії]]

Користувач:Maria

2014-12-04T08:36:54Z

Maria: /* Мої роботи */

== Про себе ==
......

== Мої інтереси ==
....

== Мої роботи ==
[[Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії]]

[Стаття до проекту "Онлайн перекладач" Брайко Марії]]

Шаблон:Сторінка проекту "Онлайн перекладач"

2014-12-04T08:35:55Z

Maria:

<noinclude>
[[category:Шаблони]]
<font color=red size=4 allign=center>Увага! Ви зайшли до шаблону.
Не пишіть нічого та не редагуйте матеріал на цій сторінці!
Для створення статті на основі цього шаблону використайте команду
<nowiki>{{subst:Шаблон:Сторінка проекту "Онлайн перекладач"}}</nowiki></font></noinclude>

[[Файл:Переводчик2.jpeg|600px|thumb|rigth|]]

----

Посилання на текстовий файл у ''Тексти_Прізвище'' у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ].

Дібрані онлайн перекладачі:
*Перекладач он-лайн 1: перекладач Гугл та https://translate.google.com.ua
*Перекладач он-лайн 2: перекладач Яндекс та https://translate.yandex.ua/
*Перекладач он-лайн 3: перекладач Транслейт та http://www.translate.ru/

----
<center><table cellpadding="4" cellspacing="4" bordercolor="#000000" border="1">
<tr>
<td>статті</td>
<td>перекладач Гугл 1</td>
<td> перекладач Яндекс 2</td>
<td> перекладач Транслейт 3</td>
</tr>
<tr>
<td>Здоров`я 1</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
<td> 4</td>
</tr>
<tr>
<td> Спорт2</td>
<td> 4</td>
<td> 5</td>
<td> 3,5</td>
</tr>
<tr>
<td>Німецька мова 3</td>
<td>5 </td>
<td>3 </td>
<td>4 </td>
</tr>
</table></center>
----
'''Висновки'''

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:
*Які переваги та недоліки онлайн перекладу?
*Що ви отримали в результаті перекладу? Чому так виходить?

----
Сторінка проекту [[Онлайн перекладач]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Користувач:Maria

2014-12-04T08:34:45Z

Maria: /* Мої інтереси */

== Про себе ==
......

== Мої інтереси ==
....

== Мої роботи ==
[[Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії]]

Шаблон:Сторінка проекту "Онлайн перекладач"

2014-12-04T08:18:47Z

Maria:

<noinclude>
[[category:Шаблони]]
<font color=red size=4 allign=center>Увага! Ви зайшли до шаблону.
Не пишіть нічого та не редагуйте матеріал на цій сторінці!
Для створення статті на основі цього шаблону використайте команду
<nowiki>{{subst:Шаблон:Сторінка проекту "Онлайн перекладач"}}</nowiki></font></noinclude>

[[Файл:Переводчик2.jpeg|600px|thumb|rigth|]]
На місці цього тексту у власній вікі-статті висвітліть свій досвід та враження від проведеного експерименту з онлайн перекладачами . Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче).

----

Посилання на текстовий файл у ''Тексти_Прізвище'' у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ].

Дібрані онлан перекладачі:
*Перекладач он-лайн 1: перекладач Гугл та https://translate.google.com.ua
*Перекладач он-лайн 2: перекладач Яндекс та https://translate.yandex.ua/
*Перекладач он-лайн 3: перекладач Транслейт та http://www.translate.ru/

----
<center><table cellpadding="4" cellspacing="4" bordercolor="#000000" border="1">
<tr>
<td>статті</td>
<td>Перекладач он-лайн 1</td>
<td>Перекладач он-лайн 2</td>
<td>Перекладач он-лайн 3</td>
</tr>
<tr>
<td>Назва статті 1</td>
<td> </td>
<td> </td>
<td> </td>
</tr>
<tr>
<td>Назва статті 2</td>
<td> </td>
<td> </td>
<td> </td>
</tr>
<tr>
<td>Назва статті 3</td>
<td> </td>
<td> </td>
<td> </td>
</tr>
</table></center>
----
'''Висновки'''

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:
*Які переваги та недоліки онлайн перекладу?
*Що ви отримали в результаті перекладу? Чому так виходить?

----
Сторінка проекту [[Онлайн перекладач]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-03T19:46:35Z

Maria: /* Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького" */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
==Вступ==
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

==Історія==
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

==Творче становлення М.Л. Кропивницького==
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
==Початок творчості==
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

==Назви театру==

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

==Переїзд театру==
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

==Святкування ювілею==
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-03T07:37:23Z

Maria: /* Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв" */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
Вступ
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

Історія
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

Творче становлення М.Л. Кропивницького
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
Початок творчості
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

Назви театру

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

Переїзд театру
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

Святкування ювілею
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>

</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-03T07:37:04Z

Maria: /* Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв" */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
Вступ
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

Історія
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

Творче становлення М.Л. Кропивницького
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
Початок творчості
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

Назви театру

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

Переїзд театру
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

Святкування ювілею
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>
<TD height=24px;> </TD><TD> </TD>
</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1919 рр </TD><TD> Театр має назву "Красный театр им. Троцкого" </TD></TR>
<TR><TD height=24px> з 1940 р. </TD><TD> Театр носить ім`я М.Л.Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 1982 р. </TD><TD> Відзначаэться сторіччя театру </TD></TR>
<TR><TD height=24px> 2000 р. </TD><TD> Створено "Золотий фонд театру ім. М.Л. Кропивницького" </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-03T07:28:47Z

Maria: /* Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю" */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
Вступ
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

Історія
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

Творче становлення М.Л. Кропивницького
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
Початок творчості
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

Назви театру

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

Переїзд театру
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

Святкування ювілею
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події театру корифеїв"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>
<TD height=24px;> </TD><TD> </TD>
</TR>

<TR><TD height=24px> 1882 р. </TD><TD> Народження першого національного реалістичного театру під орудою Кропивницького </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD> </TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-03T07:03:19Z

Maria: /* Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького" */

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

*А ви знаєте історію рідного села?
*Які відомі люди Ваші земляки?
*Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
*Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
*Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
*Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

==Рідне місто або село на карті України [http://google.com.ua Google] (вставити фотокопію карти)==

[[Файл:Карта пед универ.png|800px|thumb|center|Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка ]]

==Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького"==
Вступ
Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

Історія
Створення театру корифеїв

Приміщення театру споруджено у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) 1867 року на кошти інженера-полковника Г. В. Трамбицького. В цьому ж приміщенні 27 жовтня 1882 року народився перший професійний національний реалістичний театр під орудою М. Л. Кропивницького — людини могутнього таланту: блискучий актор,режисер-новатор, поет, композитор, реформатор української сцени,антрепренер, педагог, чарівний співак, високий майстер художнього слова, театральний діяч, засновник першого в Україні та Росії дитячого театру. Виставою «Наталка Полтавка» І.Котляревського він заявив світові про зрілість української театральної культури та її самобутність. Створив цей театр всупереч всіляким категоричним царським законам.

Творче становлення М.Л. Кропивницького
Ранні роки
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Кіровоградщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена[1] в селі Катеринівка (яке з 1862 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Також він жив у нинішній Дмитрівці на Вознесенщині та в самому Вознесенську, у Молдавці (нині — Козубівка) таОлександрівці, що в Доманівському районі[2]. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.
Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.
Початок творчості
З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич «знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах.
У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.
У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання».
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Пізні роки

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п'єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).
Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» за Гушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусі), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі «акторського напівциганського життя», і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі.
Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
6 серпня 1918 року на знак поваги до спільної творчості та її значимості для України постановою Ради міністрів вдові відомого українського драматурга М. Кропивницького — Надії Василівні Кропивницькій призначено одноразову допомогу та довічну державну пенсію.

Назви театру

Єлисаветградський театр до 1920 року змінив шість власників. 1919 року мав назву «Красный театр им. Троцкого»; 1920 — «1-й советский», Міський театр ім. Т. Г. Шевченка; 1921 — «Перший радянський»; «Советский им. Шевченка».

Переїзд театру
Місто залишилося без театру. Під час утворення Кіровоградської області організовується новий театр, який отримує статус обласного закладу (з базою в м. Олександрії). Першим директором стаціонарного театру призначено Л.Шекідзе (1938). З 1940 року театр носить ім"я М. Л. Кропивницького. 1944 року театр повертається з евакуації і назавжди осідає в Кіровограді.
За цей час театр поставив Шевченківські твори або за мотивами його творів: «Катерина» (1939 р., 1955 р., 1964 р., 1975 р.), «Мати-наймичка» (1969 р.), «Невольник» (1961 р.), «Титарівна» (1977 р., 1981 р.), «Назар Стодоля» (1987 р.), «Гайдамаки» (2007 р.)

Святкування ювілею
За рішенням ЮНЕСКО в 1982 році широко відзначалося сторіччя театру. (Документ ОРІ-80/ws/ 6-Addendum від 01.10.1981 р.). Кропивничанам притаманний постійний творчий пошук. Надзвичайно плідним було і залишається освоєння колективом найкращих зразків світової класики. Мольєр, Шекспір, Бомарше, Гольдоні, Бальзак, Гюго, Лопе де Вега,Кальдерон, Шоу, Фігейредо — далеко не повний перелік імен авторів, чиї твори йшли на сцені театру. Значна увага приділяється новому прочитанню української класики. Кропивничани першими дали сценічне життя призабутим і колись забороненим творам: п'єсам «Чумаки» І.Карпенка-Карого (1956), «Соло на флейті» І.Микитенка (1957), «Республіка на колесах» Я.Мамонтова (1957), «Дума про Британку» Ю.Яновського (1980), «Замулені джерела» (1958), «Перед волею» М.Кропивницького (1996), «Хрест життя»М.Старицького (1978), «Чмир» М.Кропивницького (2003), «Бажання екстриму» А.Крима (2003). Здійснили експериментальну постановку моновистави за п'єсою Я.Верещака «Хованка» (2006).
Спадкоємці корифеїв демонстрували своє мистецтво більш, ніж у ста містах України, Росії, Башкирії, Татарії, Осетії, Молдови, Прибалтики, Білорусі, гастролюють у всіх районах Кіровоградської області.

==Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"==

<TABLE BORDER>
<TR>
<TH> Дата </TH> <TH> Історична подія </TH>
</TR>

<TR>
<TD height=24px;> </TD><TD> </TD>
</TR>

<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD> </TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
<TR><TD height=24px> </TD><TD> </TD></TR>
</TABLE>

=='''Ресурси:'''==

*Посилання на презентацію у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний фотоальбом у [http://owncloud.kspu.kr.ua Хмарка-КДПУ];

*Посилання на власний блог у [http://www.blogger.com Blogger];

*Посилання на добірку відеоматеріалів;

*Посилання на спільний груповий постер.

----
Сторінка проекту [[Моє рідне місто або село]]

[http://kspu.kr.ua/ Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-03T06:55:22Z

Maria:

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-12-03T06:10:20Z

Maria: /* Проект "Історія виникнення театру ім. М.Л.Кропивницького" */

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-11-06T08:26:14Z

Maria: /* Проект "Історія виникнення театру ім.В. Вінниченка" */

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-11-06T08:06:15Z

Maria: /* Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю" */

Файл:Театр lgjd;j;g'khg.JPG

2014-10-16T07:45:31Z

Maria:

Користувач:Maria

2014-10-16T07:40:01Z

Maria: /* Проекти в яких беру участь */

== Про себе ==
......

== Мої інтереси ==
....

[[Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії]]

Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії

2014-10-16T07:01:48Z

Maria: Створена сторінка: {{subst:Шаблон:Сторінка проекту "Моє рідне місто або село"}}

Користувач:Maria

2014-10-16T06:57:38Z

Maria: /* Мої роботи */

== Про себе ==
......

== Мої інтереси ==
....

== Проекти в яких беру участь ==
В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

[[Стаття до проекту "Моє рідна місто, або село" Брайко Марії]]

Користувач:Maria

2014-10-13T10:51:06Z

Maria: Створена сторінка: {{subst:Шаблон:Персональна сторінка}}

== Про себе ==
......

== Мої інтереси ==
....

== Проекти в яких беру участь ==
В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

== Мої роботи ==
В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.