Вікі ЦДУ - Внесок користувача [uk]

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:56:06Z

4101877: /* Матеріали проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:49:10Z

4101877:

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:47:57Z

4101877:

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:45:34Z

4101877: /* Матеріали проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:44:48Z

4101877: /* Матеріали проекту */

Реферат на тему проекту "Ораторська проза"

2015-11-24T06:41:30Z

4101877:

=='''1. Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''==

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером. Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу. Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є:
* Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.),
* Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.),
* Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ),
* Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..),
* Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.),
* Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665),
* Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669),
* Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674),
* Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

=='''2. Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності.'''==

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

=='''3. "Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору.'''==

«Слово про закон і благодать» — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

=='''4. Короткий аналіз твору.'''==

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі. Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій. Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих. У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!" Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним. Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний". Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу". Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

=='''5. Висновок.'''==

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Реферат на тему проекту "Ораторська проза"

2015-11-24T06:31:22Z

4101877:

Зміст:

1. Ораторська проза. Жанрова своєрідність.

2. Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності.

3. "Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору.

4. Короткий аналіз твору.

5. Висновок.

'''1. Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером. Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу. Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є:
* Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.),
* Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.),
* Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ),
* Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..),
* Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.),
* Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665),
* Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669),
* Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674),
* Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''2. Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності.'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''3. "Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору.'''

«Слово про закон і благодать» — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''4. Короткий аналіз твору.'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі. Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій. Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих. У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!" Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним. Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний". Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу". Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''5. Висновок.'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Реферат на тему проекту "Ораторська проза"

2015-11-24T06:30:32Z

4101877:

Зміст:
1. Ораторська проза. Жанрова своєрідність.

2. Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності.

3. "Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору.

4. Короткий аналіз твору.

5. Висновок.

'''1. Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером. Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу. Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є:
* Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.),
* Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.),
* Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ),
* Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..),
* Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.),
* Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665),
* Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669),
* Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674),
* Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''2. Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності.'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''3. "Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору.'''

«Слово про закон і благодать» — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''4. Короткий аналіз твору.'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі. Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій. Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих. У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!" Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним. Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний". Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу". Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''5. Висновок.'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Реферат на тему проекту "Ораторська проза"

2015-11-24T06:30:15Z

4101877:

Зміст:
1. Ораторська проза. Жанрова своєрідність.
2. Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності.
3. "Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору.
4. Короткий аналіз твору.
5. Висновок.

'''1. Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером. Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу. Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є:
* Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.),
* Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.),
* Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ),
* Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..),
* Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.),
* Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665),
* Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669),
* Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674),
* Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''2. Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності.'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''3. "Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору.'''

«Слово про закон і благодать» — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''4. Короткий аналіз твору.'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі. Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій. Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих. У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!" Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним. Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний". Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу". Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''5. Висновок.'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Реферат на тему проекту "Ораторська проза"

2015-11-24T06:25:23Z

4101877:

'''1. Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером. Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу. Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є:
* Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.),
* Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.),
* Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ),
* Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..),
* Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.),
* Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665),
* Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669),
* Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674),
* Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''2. Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''3. "Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору'''

«Слово про закон і благодать» — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''4. Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі. Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій. Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих. У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!" Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним. Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний". Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу". Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''5. Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Реферат на тему проекту "Ораторська проза"

2015-11-24T06:23:03Z

4101877:

'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером. Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу. Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є:
* Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.),
* Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.),
* Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ),
* Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..),
* Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.),
* Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665),
* Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669),
* Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674),
* Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору'''

«Слово про закон і благодать» — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі. Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій. Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих. У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!" Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним. Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний". Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу". Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Реферат на тему проекту "Ораторська проза"

2015-11-24T06:19:47Z

4101877:

'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером. Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу. Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події. Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать". Жанр, ідея та композиція твору'''

«Слово про закон і благодать» — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі. Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій. Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих. У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!" Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним. Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний". Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу". Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:19:03Z

4101877: /* Матеріали проекту */

Реферат на тему проекту "Ораторська проза"

2015-11-24T06:18:32Z

4101877: Створена сторінка: Ораторська проза. Жанрова своєрідність. Ораторська проза - жанр, властивий українськом...

Ораторська проза. Жанрова своєрідність.

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером. Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу. Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події. Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"

«Слово про закон і благодать» — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

Короткий аналіз твору

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі. Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій. Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих. У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!" Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним. Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний". Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу". Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

Висновок

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:18:13Z

4101877: /* Матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==

[[Реферат на тему проекту "Ораторська проза"]]

'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| 1051 р.
| Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі(можлива дата)
|-
| 1044 р.
| Більш точна дата становлення Іларіона на посаду митрополита Київського
|-
| В другій чверті ХІ ст.
| Іларіон вже був пресвітером Церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в с. Берестові, недалеко від Києва.
|-
| У листопаді 1053 р.
| Скинули з митрополичої кафедри.
|-
| У 1072—1073 рр.
| Зробив літописний збірник, який використав Нестор для складання "Повісті врем'яних літ".
|-
| Між 1037 і 1043 р.
| "Слово про закон і благодать", ймовірно, було написано у ці роки.
|-
| 1074 р.
| Іларіон-Никон стає ігуменом Печерського монастиря.
|-
| 28 серпня.
| Вшанування церквою пам'яті святителя
|}

==Результати проекту==

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt]]

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:17:40Z

4101877: /* Матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==

[[Реферат на тему проекту]]

'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| 1051 р.
| Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі(можлива дата)
|-
| 1044 р.
| Більш точна дата становлення Іларіона на посаду митрополита Київського
|-
| В другій чверті ХІ ст.
| Іларіон вже був пресвітером Церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в с. Берестові, недалеко від Києва.
|-
| У листопаді 1053 р.
| Скинули з митрополичої кафедри.
|-
| У 1072—1073 рр.
| Зробив літописний збірник, який використав Нестор для складання "Повісті врем'яних літ".
|-
| Між 1037 і 1043 р.
| "Слово про закон і благодать", ймовірно, було написано у ці роки.
|-
| 1074 р.
| Іларіон-Никон стає ігуменом Печерського монастиря.
|-
| 28 серпня.
| Вшанування церквою пам'яті святителя
|}

==Результати проекту==

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt]]

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:16:45Z

4101877: /* Матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==

'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| 1051 р.
| Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі(можлива дата)
|-
| 1044 р.
| Більш точна дата становлення Іларіона на посаду митрополита Київського
|-
| В другій чверті ХІ ст.
| Іларіон вже був пресвітером Церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в с. Берестові, недалеко від Києва.
|-
| У листопаді 1053 р.
| Скинули з митрополичої кафедри.
|-
| У 1072—1073 рр.
| Зробив літописний збірник, який використав Нестор для складання "Повісті врем'яних літ".
|-
| Між 1037 і 1043 р.
| "Слово про закон і благодать", ймовірно, було написано у ці роки.
|-
| 1074 р.
| Іларіон-Никон стає ігуменом Печерського монастиря.
|-
| 28 серпня.
| Вшанування церквою пам'яті святителя
|}

==Результати проекту==

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt]]

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:15:07Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| 1051 р.
| Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі(можлива дата)
|-
| 1044 р.
| Більш точна дата становлення Іларіона на посаду митрополита Київського
|-
| В другій чверті ХІ ст.
| Іларіон вже був пресвітером Церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в с. Берестові, недалеко від Києва.
|-
| У листопаді 1053 р.
| Скинули з митрополичої кафедри.
|-
| У 1072—1073 рр.
| Зробив літописний збірник, який використав Нестор для складання "Повісті врем'яних літ".
|-
| Між 1037 і 1043 р.
| "Слово про закон і благодать", ймовірно, було написано у ці роки.
|-
| 1074 р.
| Іларіон-Никон стає ігуменом Печерського монастиря.
|-
| 28 серпня.
| Вшанування церквою пам'яті святителя
|}

==Результати проекту==

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt]]

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:14:49Z

4101877: /* Результати проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt|Слово про Закон і Благодать]]

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| 1051 р.
| Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі(можлива дата)
|-
| 1044 р.
| Більш точна дата становлення Іларіона на посаду митрополита Київського
|-
| В другій чверті ХІ ст.
| Іларіон вже був пресвітером Церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в с. Берестові, недалеко від Києва.
|-
| У листопаді 1053 р.
| Скинули з митрополичої кафедри.
|-
| У 1072—1073 рр.
| Зробив літописний збірник, який використав Нестор для складання "Повісті врем'яних літ".
|-
| Між 1037 і 1043 р.
| "Слово про закон і благодать", ймовірно, було написано у ці роки.
|-
| 1074 р.
| Іларіон-Никон стає ігуменом Печерського монастиря.
|-
| 28 серпня.
| Вшанування церквою пам'яті святителя
|}

==Результати проекту==

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt]]

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:13:42Z

4101877: /* Матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt|Слово про Закон і Благодать]]

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| 1051 р.
| Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі(можлива дата)
|-
| 1044 р.
| Більш точна дата становлення Іларіона на посаду митрополита Київського
|-
| В другій чверті ХІ ст.
| Іларіон вже був пресвітером Церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в с. Берестові, недалеко від Києва.
|-
| У листопаді 1053 р.
| Скинули з митрополичої кафедри.
|-
| У 1072—1073 рр.
| Зробив літописний збірник, який використав Нестор для складання "Повісті врем'яних літ".
|-
| Між 1037 і 1043 р.
| "Слово про закон і благодать", ймовірно, було написано у ці роки.
|-
| 1074 р.
| Іларіон-Никон стає ігуменом Печерського монастиря.
|-
| 28 серпня.
| Вшанування церквою пам'яті святителя
|}

==Результати проекту==

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-24T06:13:11Z

4101877: /* Результати проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-09T13:40:29Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt|Слово про Закон і Благодать]]

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| 1051 р.
| Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі(можлива дата)
|-
| 1044 р.
| Більш точна дата становлення Іларіона на посаду митрополита Київського
|-
| В другій чверті ХІ ст.
| Іларіон вже був пресвітером Церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в с. Берестові, недалеко від Києва.
|-
| У листопаді 1053 р.
| Скинули з митрополичої кафедри.
|-
| У 1072—1073 рр.
| Зробив літописний збірник, який використав Нестор для складання "Повісті врем'яних літ".
|-
| Між 1037 і 1043 р.
| "Слово про закон і благодать", ймовірно, було написано у ці роки.
|-
| 1074 р.
| Іларіон-Никон стає ігуменом Печерського монастиря.
|-
| 28 серпня.
| Вшанування церквою пам'яті святителя
|}

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-09T13:33:07Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt|Слово про Закон і Благодать]]

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| 1051 р.
| Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі(можлива дата)
|-
| 1044 р.
| Більш точна дата становлення Іларіона на посаду митрополита Київського
|-
| В другій чверті ХІ ст.
| Іларіон вже був пресвітером Церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в с. Берестові, недалеко від Києва.
|-
| рядок 6, комірка 1
| рядок 6, комірка 2
|-
| рядок 7, комірка 1
| рядок 7, комірка 2
|}

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-03T07:21:16Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt|Слово про Закон і Благодать]]

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| 1051 р.
| Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі(можлива дата)
|-
| 1044 р.
| Більш точна дата становлення Іларіона на посаду митрополита Київського
|-
| рядок 5, комірка 1
| рядок 5, комірка 2
|-
| рядок 6, комірка 1
| рядок 6, комірка 2
|-
| рядок 7, комірка 1
| рядок 7, комірка 2
|}

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-03T07:17:37Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt|Слово про Закон і Благодать]]

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|-
| рядок 3 , комірка 1
| рядок 3, комірка 2
|-
| рядок 4, комірка 1
| рядок 4, комірка 2
|-
| рядок 5, комірка 1
| рядок 5, комірка 2
|-
| рядок 6, комірка 1
| рядок 6, комірка 2
|-
| рядок 7, комірка 1
| рядок 7, комірка 2
|}

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-03T07:15:32Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt|Слово про Закон і Благодать]]

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
| 1051(рідше 1050) рр.
| Повідомлення давньоруських літописів про життя і діяльність Іларіона
|}

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-03T07:11:31Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt|Слово про Закон і Благодать]]

{| class="wikitable" border="1"
|-
! Дата
! Подія
|-
| 990 — 1088
| Приблизні роки життя митрополита Іларіона
|-
|
| рядок 2, комірка 2
|}

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-03T07:00:01Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

[[Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt|Слово про Закон і Благодать]]

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Файл:Слово про Закон і Благодать.ppt

2015-11-03T06:58:52Z

4101877:

Файл:Презентация Microsoft PowerPoint.ppt

2015-11-03T06:56:53Z

4101877: 4101877 завантажив нову версію «Файл:Презентация Microsoft PowerPoint.ppt»

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-03T06:28:58Z

4101877: /* Результати проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Основний ідейний зміст “Слова…” – це уславлення Руської землі, яка після запровадження християнства є рівноправним членом сім’ї європейських християнських народів. Адже батьківщина Іларіона і до 988 року була відома, “не в худорідній бо і невідомій землі володарював той (батько Володимира Святослав – Н.З.), а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі” [2, 197]. І християнство на Русі було прийнято на добровільних началах, без примусу. Руська держава незалежна, незалежна в тому числі й від Візантії, що виношувала ідею вселенської церкви і світового панування.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:30:43Z

4101877: /* Результати проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

'''Висновок'''

Отже, "Слово про Закон і Благодать" є визначною пам'яткою Київської Русі. Від початку і до кінця твору спостерігається патріотичне ставлення автора до Київської Русі. Митрополит Іларіон дуже чітко описав тодішні події, які зумовили самостійність Київської Русі та становлення її на світовій арені.

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:25:12Z

4101877: /* Ідея проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, композиційні особливості та ідея твору.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:24:32Z

4101877: /* Інтернет ресурси проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, основні мотиви.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

[http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?id=27&bookid=16/|Народна творчість — Слово про закон і благодать (скорочено)]

[http://www.ukrlit.vn.ua/zno/24.html|«Слово про закон і благодать» Іларіона]

===Додаткові матеріали проекту===

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:23:30Z

4101877: /* Результати проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, основні мотиви.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

===Додаткові матеріали проекту===

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанр, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — це перший публіцистичний ораторський твір давньої літератури, який по суті є церковно-політичним трактатом, написаним під час військових сутичок Русі з Візантією та у зв'язку з цим у ситуації погіршання стосунків між руською та візантійською церквами. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:22:13Z

4101877: /* Результати проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, основні мотиви.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

===Додаткові матеріали проекту===

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність.'''

''Ораторська проза'' - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанрова своєрідність, ідея та композиція твору"'''

''«Слово про закон і благодать»'' — визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:21:23Z

4101877: /* Результати проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, основні мотиви.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

===Додаткові матеріали проекту===

==Результати проекту==
'''•Ораторська проза. Жанрова своєрідність.•'''

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанрова своєрідність, ідея та композиція твору"'''

«Слово про закон і благодать» — визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:20:11Z

4101877: /* Результати проекту */

=='''''Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона'''''==
[[Файл:Illarion ikona.jpg|right]]

==Ідея проекту==

Задум: Донести до читачів важливість Ораторської прози. Значення життя митрополита Іларіона в історії Київської Русі.

Мета: Розповісти про виникнення Ораторської прози. Історія створення "Слова про Закон і Благодать", жанрова своєрідність, основні мотиви.

Передбачуваний результат: Розуміння важливості Ораторської прози.

==Автор проекту==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===

[http://www.hrono.ru/biograf/bio_i/ilarion_kiev.php|Іларіон Київський]

[http://www.parafia.org.ua/biblioteka/knygy-broshury/zhyttya-svyatyh/svyatytel-ilarion-mytropolyt/|Святитель Іларіон]

===Додаткові матеріали проекту===

==Результати проекту==
'''Ораторська проза. Жанрова своєрідність'''

Ораторська проза - жанр, властивий українському письменству ХІ-ХУІІІ ст. За призначенням, формою і змістом ораторська проза поділяється на дві групи: учительську (дидактичну) та урочисту. До жанрових форм ораторсько-учительської прози належать: проповіді, слова, повчання, казання. Учительська проза призначалася для широкого загалу слухачів і читачів. Такі твори не вимагали від автора високої майстерності, написання їх було доступне усім, хто володів пером.
Урочиста ораторська проза вимагала від автора глибини змісту, великої професійної майстерності. Перед ораторсько-урочистою прозою не ставилися вузькопрактичні завдання - безпосереднього повчання, полеміки із приводу повсякденних проблем. Він повинен ефективно побудувати твір, зуміти так подати матеріал, щоб захопити читача, слухача, настроїти його на патетичне сприйняття матеріалу.
Розповідь будувалася на основі якогось конкретного сюжету, запозиченого, як правило, із святого письма. Іншими словами, це авторська інтерпретація біблійного сюжету, що супроводжувалася авторськими відступами, поясненнями, коментарями. Висновки завершували розповідь. Їх функцію часто виконували молитва, в якій автор звертається до бога, або похвала герою, події.
Найвидатнішими представниками урочистої ораторської прози є Іларіон Київський („Слово про закон і благодать”,ХУ ст.), Климент Смолятич („Пославие ФомЂ”, ХІІ ст.), Кирило Туровський („Слово на новую неделю по пасце”, „Притча о человечестей души и о телеси” та ін., ХІІ), Серапіон Володимирський („О казнях божих и ратаях”, ХІІІ ст..), Григорій Цамбалюк („Слово надгробное…Кипріану”, „Слово похвальное”, поч.ХУ ст.), Іоаникій Галятовський (зб. „Ключ разумЂнія” (1665), „Небо новое” (1665), Інокентій Гізель „Мир є богом человеку” (1669), Лазар Баранович (зб.”Меч духовний” (1666), „ Трубы словес проповідних” (1674), Антоній Радивиловський (зб. „Огородок Маріи богородицы” (1676), „Венець Христов…” (1688).

'''Основні відомості про життя митрополита Іларіона. Значення його діяльності'''

Святитель Іларіон був першим українцем, який став митрополитом Київським. Спочатку він був священиком у резиденції князя Ярослава Мудрого в селі Берестові біля Києва (недалеко від місця, де незабаром побудували Печерський монастир). Характеризуючи Іларіона, літописець написав, що він був людиною доброю, ученою й постником. За пропозицією Ярослава Мудрого був обраний і поставлений на Київську митрополичу кафедру Собором українських єпископів у 1051 р. Пробув на митрополичій кафедрі недовго, бо в 1055 р. в літописах вже згадується ім’я митрополита Єфрема — грека. Час смерті митрополита Іларіона невідомий, бо деякий час, перебуваючи священиком у Берестові, відбував подвиг у печері.

Митрополит Іларіон під час напружених відносин між Київською державою й Візантією був виразником змагань усамостійнення Київської митрополії від Константинополя. Вчені М. Приселков і А. Шахматов висунули гіпотезу, що після смерті Ярослава Мудрого і примирення його наступника князя Ізяслава Ярославича з Візантією митрополит Іларіон пішов до Печерського монастиря й прийняв схиму під ім’ям Никон (Великий Никон), продовживши боротьбу за націоналізацію церкви. Це знайшло свій вияв в особливому національному напрямі літописного зводу, який написали 1073 р. в Печерському монастирі. Тобто митрополит Іларіон ототожнюється з ігуменом Никоном, редактором літописного зводу. Якщо ця гіпотеза має слушність, то тоді смерть митрополита Іларіона припадала би на 1088 р.

Про канонізацію Іларіона нічого не відомо. У деяких рукописних святцях його називають святим і вшановують у день святкування пам’яті Печерських угодників, які спочивають у Феодосієвих печерах.

Митрополит Іларіон був знаменитим проповідником. Його єдина проповідь, яка збереглася, «О законі Мойсеєм данном, о благодаті й істині Иисусом Христом бившим», містить наприкінці «Похвалу кагану (князю) нашему Володимиру», свідчить не тільки про його добру освіту й начитаність, а й про великий талант і патріотизм. Іларіону ще належить «Визнання (виклад) віри», виголошений ним перед собором єпископів під час поставлення його на митрополита.

'''"Слово про Закон і Благодать. Жанрова своєрідність, ідея та композиція твору"'''

«Слово про закон і благодать» — визначний твір красномовства Київської Русі. Написане між 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном, це «Слово» стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої іудейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). «Закон» — це холод, морок і рабство, а «благодать» — тепло, осяяність і свобода. Так, колись і «земля наша» була порожня і висохла, аж доки «від краю до краю» не напоїло її євангельське джерело. Хрещення Києва — наслідок божеського піклування про Русь, це вияв, що Русь не є гірша від інших (Візантії) країн.

Центральну частину «Слова» становить похвала князю Володимирові і його предкам, бо не у невідомій країні панують вони, але у Руській, знаній і чутній у всіх чотирьох кінцях світу. Сам Володимир, з потустороннього світу, піклується своєю землею, щоб її оминули «війни і полон, голод і усяка скорбота». На думку дослідника руської писемності Сергія Висоцького: «Головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославича, а не під впливом та тиском іззовні».

Твір закінчується молитвою «від усієї нашої землі», у якій є і прохання, щоб чужинці її не перемогли.

Автор «Слова» не тільки представник політичних прямувань тогочасної Русі, але й талановитий письменник-промовець, що надав твору стрункої композиції, пишноти стилістичного оформлення та ритмічності вислову. «Слово» було призначене для «вибраних» слухачів. Це не перешкодило популярності «Слова», що його часто переписували і використовували, наприклад, у хвалі Володимиру Васильковичу, у Волинському літописі. Ним користався у другій половині XIII ст. сербський письменник, чернець Доментіян, пишучи про Симеона , Саву Сербських і Микиту Сергійовича.

'''Короткий аналіз твору'''

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, "про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах..." Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився "славним од славних, благородним од благородних" і, "дійшовши літ і снаги", став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, "глянуло на нього всемилостиве око благого Бога" і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і "слово євангельське землю осіяло". Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: "Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!"
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик "премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися "облуди ідольської". Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він "однакової слави і честі достойний".
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його "золотом, і сріблом, і камінням дорогим..." Храм цей став "дивом і славою на всі навколишні країни". Немає рівного йому "по всій півночі земній од сходу до заходу".
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби "благословлення... було і городу сьому".

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:15:33Z

4101877: /* Інтернет ресурси проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:14:48Z

4101877: /* Результати проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:13:35Z

4101877: /* Інтернет ресурси проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:12:42Z

4101877: /* Результати проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-11-01T14:11:01Z

4101877: /* Результати проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-10-27T07:16:12Z

4101877: /* Результати проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-10-27T07:15:05Z

4101877: /* Результати проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-10-27T07:14:58Z

4101877: /* Результати проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-10-27T07:13:47Z

4101877: /* Результати проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-10-27T07:13:40Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-10-27T07:13:30Z

4101877: /* Додаткові матеріали проекту */

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. 2016 рік

2015-10-27T06:55:58Z

4101877: /* Інтернет ресурси проекту */