Вікі ЦДУ - Внесок користувача [uk]

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-24T06:47:52Z

3935204:

Реферат на тему:Історія Русів

2015-11-24T06:47:03Z

3935204: Створена сторінка: '''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису. ''' '''Зміст''' #1.Історія появ...

'''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.
'''

'''Зміст'''

#1.Історія появи

#2.Зміст твору.(Вступ)

#3.Основна частина

#4.Джерела, на які посилається автор

#5.Автор

#6.Значення

#7.Поширення «Історії Русів»
'''«Істо́рія Ру́сів»''' — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.
«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

1.'''Історія появи'''

Перша згадка про «Історію Русів» зустрічається в 1828 році, після знахідки рукопису в бібліотеці м. Грінева. Цей твір добре знали М. Гоголь, О. С. Пушкін, кирило-мефодіївці, і також Тарас Шевченко.
Вперше видана Осипом Бодянським у Москві в 1846 році в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремим виданням. Друге видання було здійснено в Нью-Йорку в 1956 році у перекладі В. Давиденка, а третє, останнє видання, вже у незалежній Україні у 1991 році (переклад І. Драча). Вперше твір дослівно цитується без посилання на джерелаП. П. Гулаком-Артемовським в його творі «Дещо про того Гараська» у 1819 році. Вперше на «Історію Русів» як на рукописне джерело «малоросійської історії» посилається Д. М. Бантиш-Каменський у другому виданні своєї «Історії» у 1830 році Першу рецензію на твір написав О. С. Пушкін в статті «Собрание сочинений Георгия Кониского» у 1836 році. У 1839 році переклав польською мовою і надрукував окремі фрагменти твору польський історик О.Мацейовський. Вперше ілюстрував текст «Історії Русів» Т. Г. Шевченко у 1844 році Англійською мовою опублікована завдяки Гарвардському проекту у серії «Гарвардська Бібліотека Давнього Українського Письменства».

2.'''Зміст'''

У передмові автор обґрунтовує необхідність написання історії Малої Росії тим, що по визволенні її від татар вона у загальній російській Історії замовчувалася. Незважаючи на те, що істориків і літописців у Малій Росії не бракувало, але внаслідок плюндрувань, згуби та всеспалення неможливо було зберегти будь-що цілим. З цієї причини взято цю історію із літописів і записок Білоруських. Цими словами читач відсилається до одного з прототекстів Історії Русів — літопису В. Рубана. У заключному абзаці передмови автор жалкує, що деякі безглузді речі і наклепи в самі літописи внесли питомі руси, посилаючись на одну «шкільну історійку», в якій «виводиться на сцену якась нова земля над Дніпром, а до того ця земля була пустельна і безлюдна, а Козаків на Русі не бувало. Але, видно, — зазначає автор — пан письменник такої нікчемної історійки не бував ніде, окрім своєї школи». Знаючи рік, коли автор Історії Русів А. І. Чепа отримав у подарунок від М. Берлинського його «історійку» (1810), можна достовірно визначити, що передмова була написана не раніше 1810 року.

3.'''Основна частина твору'''

В основній частині твору автор оглядає історію народу України-Руси (народу Слов'янського) з найдавніших часів до нашестя Татарського екстрактом, а від того нашестя — широко і докладно. Автор наголошує, що цей народ переселився з Азії від часів Вавілонського змішання мов, став мешкати від гір Рифейських і від моря Каспійського на сході до ріки Вісли і моря Варязького на Заході: і від Чорного моря і ріки Дунаю на півдні до північного океану і Балтійського моря на Півночі.
Після нашестя багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині. Історична концепція твору продовжує традиції козацьких літописів. По суті, це перша політична історія України. З огляду на цензуру, багато своїх власних думок автор ховає між рядками або приписує їх неіснуючим історичним особам минулого. «Історія Русів» — твір, що з'явився на рубежі сторіч і тривалий час поширювався в рукописному варіанті (вийшов друком лише 1846 p.). За жанром ця робота, власне, не є науковою працею, фахівці називають її «політичним памфлетом», написаним у традиціях козацьких літописів. Автор змальовує картину історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769 р. Основна увага приділена періодам Козаччини, Хмельниччини, Гетьманщини. В основі історичної концепції твору лежать ідеї автономізму, республіканства, протесту проти національного поневолення. Намагаючись обґрунтувати право народу на свободу та державність, автор стверджував, що тільки Україна була прямою спадкоємицею Київської Русі; польсько-литовська доба — це час розвитку української автономії, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею «як вільний з вільним і рівний з рівним»; Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького — це справедлива боротьба пригніченого народу за своє «буття, свободу, власність».

'''«Історія Русів»''' — це перша своєрідна політична історія України. Цей політичний памфлет характеризується не тільки яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). Безумовно, у цьому творі надзвичайно багато суб'єктивного, але його автор стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його думку рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму страждаючому народові. Не випадково, критично оцінюючи «Історію Русів», Д. Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки».
Книга складається з ІІІ частин:
• Частина І-ша складається з Розділів І — V. Описується історія України від першого гетьмана Лянцкоронського до гетьмана Богдана Хмельницького і походу польського короля Яна II Казимира до України;
• Частина ІІ-га складається з Розділів І — V. Описується історія України від підписання Зборовського трактату і до посилання до Сибіру гетьмана Самойловича;
• Частина ІІІ-тя складається з Розділів І — V. Описується історія України від обрання Івана Степановича Мазепи гетьманом України до царювання цариці Катерини ІІ і ліквідації козацтва.

4.'''Джерела, на які посилається автор'''

В основу написання «Історії Русів» лягла низка вітчизняних історичних творів: друкованих («Краткая малороссийская летопись» (СПб, 1777), «Записки о Малороссии, её жителях і произведениях» (СПб,1798), «Краткая Российская история» (М., 1800); та рукописних (рукописи А. І. Чепи, А.Рігельмана, батька і сина Полетик). Автор посилається також на античних та середньвічних авторів — Птолемея, Геродота, Страбона, Діодора, Вольтера. Велике враження на творця «Історії Русів» справили історіософські праці Йоганна Готфріда Гердера
5.'''Автор'''
Щодо точної дати написання та авторства «Історії Русів» є різні гіпотези. Найпоширенішою і найпершою за часом виникнення є та, що автором «Історії Русів» слід вважати архієпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського Георгія (Кониського) (О. Бодянський).
Пізніше з'явилися припущення, що авторами можуть бути:
• князь О. Безбородько (М. Возняк, П. Клепацький, М. Слабченко, А. Яковлів та ін.),
• О. Лобисевич (О. Оглоблин),
• В.Лукашевич (М. Петровський),
• О. М. Маркович (О. Ільїн, Ф. Шевченко),
• В.Полетика (І. Борщак, В. Горленко, А. Єршов та ін.),
• Г.Полетика (М. Василенко, Д. Дорошенко, В. Іконников, О. Лазаревський та ін.),
• Василь і Григорій Полетики (М. Грушевський тощо),
• князь М. Репнін-Волконський (М. Драгоманов),
• В. і О. Ханенки, А. Худорба та ін.
• Чепа Андріян
Деякі дослідники, зокрема О. Оглоблин, припускають, що автор «Історії Русів» належав до Новгород-Сіверського гуртка українських автономістів кінця 18 ст. і був пов'язаний спільними ідейно-політичними та службовими інтересами з кн. О. Безбородьком (О. Оглоблин). Інші дослідники дотримуються думки, що автор «Історії Русів» належав до ліберального оточення малоросійського генерал-губернатора кн. М. Репніна-Волконського в Полтаві (М. Максимович). Хронологія датування створення «Історії Русів» коливається в межах 1760–1820. Цілком імовірно також, що «І. Р.» пройшла кілька редакцій, остання з яких була на початку 19 ст..
6.'''Значення'''
Історію Русів використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.
Для всебічного вивчення значення Історії Русів для української та європейської (російської, польської, білоруської та інших) культур лабораторією загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України та Міжнародною громадською організацією «Інститут Україніки» створено в Інтернеті віртуальний музей (Музей однієї книги «Історія Русів»). У музеї представлено перше видання Історії Русів Й. Бодянського, переклад І. Драча. Розпочато накопичення текстів авторів 19-21 століть, які висловлюють свої думки про різні аспекти значення Історії Русів для осмислення етнонаціональної історії східних слов'ян (І. Крип'якевич, Л. Кучма, О. Пушкін, В. Соболь, Н. Ульянов, М.-Л. Чепа та інші), і, зокрема, українців. Промовистим є той факт, що у роки радянської влади «Історія Русів» трактувалася як «антирадянський» твір, про що свідчить лист відомої дисидентки Оксани Мешко до Президії Верховної Ради УРСР від березня 1978 року.

7.'''Поширення «Історії Русів»'''

Головним центром, у якому збиралися на початку ХІХ ст. патріоти української Стародубщини, була Понурівка, маєток Миклашевських. Будучи противником російського імперського деспотизму, Михайло Миклашевський і дітей своїх виховував у європейських демократичних традиціях. Старший син Миклашевського Олександр, перебуваючи у Петербурзі, став членом таємного товариства офіцерів Ізмайлівського полка, які готувалися до знищення збройним шляхом царської влади у Росії та перетворення імперії у демократичну федеративну державу рівноправних народів. Вступивши до лав декабристів, Олександр Миклашевський ознайомив російських борців-демократів з великою історичною працею свого земляка-стародубця «Історією Русів». Цей патріотичний український твір настільки вразив росіян-декабристів своїм демократичним духом, що головний ідеолог цього антиімперського руху Кіндратій Рилєєв відтепер розпочав писати свої агітаційні праці виключно на українську тематику, узявши за історичне джерело саме «Історію Русів». Прочитавши «Історію Русів», Рилєєв вважав українців найдемократичнішим народом на теренах імперії, і саме волелюбність українців ставив за взірець росіянам у боротьбі проти царату. Свої історичні поезії Рилєєв з цього часу називає «думами», на кшталт українських, та заходиться писати відразу три великі поеми з української історії – «Войнаровський» , «Мазепа» та «Наливайко». Сподіваючись, що на Стародубщині могли зберегтися ще якийсь українські демократичні твори, Рилєєв вимагає від свого друга (також декабриста та родича Михайла Миклашевського, одруженого з його дочкою Софією) – Олександра фон Брігена, відвідати свого тестя у Понурівці, та пошукати там нових українських антиімперських творів. Олександр фон Бріген схиляється на пропозицію свого друга, і в листі від 1825-го року пише до Кіндратія Рилєєва з Понурівки: «Я буду прикладати старання дослати Вам, наскільки можна, матеріали із малоросійської історії, маю на увазі дістати таку історію, писану сучасником Кониського Худорбою, вона невідома, бо тільки один екземпляр її існує в домі, в якому жив Худорба. Ця історія цінується тут нарівні з історією Кониського, ставлять їй тільки за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана. Діставши її, я велю зробити з неї два списки, один для Вас, а другий для себе»[21] (знаючи, що його лист може потрапити до рук імперських цензорів, фон Бріген нівелює революційне значення цього твору твердженням, що це, нібито, його «хиба»). Але зробити копії з цієї «малоросійської історії» фон Брігену так і не вдалося – раптова смерть російського імператора Олександра І та невдала спроба декабристів повалити імперський уряд повстанням на Сенатській площі у Петербурзі, призвели до арешту 10 січня 1826-го року у Понурівці (за деякими даними у Березівці – іншому маєтку Миклашевських на Стародубщині), й Олександра фон Брігена, й Олександра Миклашевського, і його молодшого брата – Йосипа Миклашевського, якого звинувачували у тому, що він брав участь у таємному товаристві, метою якого було скинення імперської влади на Україні. Йосипа Миклашевського дуже скоро з-під арешту звільнили, не доказавши його вини, але на протест проти імперського свавілля, та в ознаку солідарності з друзями, він пішов у відставку з військової служби, і більше на службу російському уряду не повертався.
Під час арешту братів Миклашевських 1826-го року, в них була вилучена, скоріш за все, й «Історія Русів», бо подальша доля цих екземплярів нам не відома. Знищені владою були й ті списки, якими користувався Кіндратій Рилєєв, коли творив свої думи та поеми, а сам поет, загинув, як відомо, на шибениці, разом зі своїми побратимами – керівниками декабристського повстання. Але на той час «Історія Русів» набула на Стародубщині вже такої великої слави, що знищити її було неможливо. Вже через два роки про неї знову почула не лише Україна, але вся імперія, де десятки народів томилися під важким московським ярмом. 1828-го року до маєтку Безбородьків Гринева приїхали члени стародубського суду Лайкевич та Гамалія, з метою описування місцевої бібліотеки після смерті її господаря. Саме у бібліотеці Безбородьків і було знайдено екземпляр «Історії Русів», копію з якої встиг зробити губерніальний маршалок Степан Ширай.
Знайдений описувачами екземпляр також дуже скоро загинув у нетрях адміністративної бюрократичної машини, але Степан Ширай зробив зі свого списку ще дві копії, які подарував своїм друзям, відомим українським науковцям – Дмитру Бантишу-Каменському та Осипу Бодянському. А вже від них «Історія Русів» у численних списках почала ширитися по всій Україні. Появу цього твору у суспільно-політичному житті Російської імперії можна порівняти із міцним вибухом, який повністю перевернув громадську думку та уявлення багатьох людей про минулу історію України. Не дивлячись на заборону до друку, «Історія Русів» з’являється на книжкових полицях кращих діячів Росії та України. Того самого 1828-го року, ознайомившись із списком «Історії Русів», російський поет Олександр Пушкін розпочинає писати свою поему «Полтава», куди не зважаючи на всю його великодержавницьку любов до Петра І, потрапляють і такі рядки, що безперечно були навіяні «Історією Русів»:
Украйна глухо волновалась,
Давно в ней искра разгоралась.
Друзья кровавой старины
Народной чаяли войны,
Роптали, требуя кичливо,
Чтоб гетман узы их расторг,
И Карла ждал нетерпеливо
Их легкомысленный восторг.
Вокруг Мазепы раздавался
Мятежный крик: пора, пора!
Но старый гетман оставался
Послушным подданным Петра.
Храня суровость обычайну,
Спокойно ведал он Украйну,
Молве, казалось, не внимал
И равнодушно пировал.
«Что ж гетман? - юноши твердили,
Он изнемог; он слишком стар;
Труды и годы угасили
В нем прежний, деятельный жар.
Зачем дрожащею рукою
Еще он носит булаву?
Теперь бы грянуть нам войною
На ненавистную Москву!
Когда бы старый Дорошенко,
Иль Самойлович молодой,
Иль наш Палей, иль Гордеенко
Владели силой войсковой;
Тогда б в снегах чужбины дальной
Не погибали казаки,
И Малороссии печальной
Освобождались уж полки».
Ідеї та думки «Історії Русів» потрапляють і у твори Миколи Гоголя, й у історичні патріотичні поезії Тараса Шевченка. «Історія Русів» знову сколихнула українську свідомість, яку так бажала приспати російська влада. Єдиний раз у Росії надрукована була «Історія Русів» невеликим тиражем 1846-го року, в типографії Московського університету, завдяки наполегливим зусиллям Осипа Бодянського. А вже після цього почала вона ширитися по всьому світові, зробивші свої перші кроки саме на Стародубській землі. Стародубці про це пам’ятають, і цим пишаються.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-24T06:20:17Z

3935204:

=='''''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.'''''==
«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.
«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

[[Файл:Історія Русів.jpg]]

==Ідея проекту==
Продемонструвати студентам величний літопис Київської Русі "Історія Русів". Зрозуміти всю проблематику твору та авторства.

==Автор проекту==
[[Користувач:3935204|Чередник Діана Володимирівна]]

== Матеріали проекту ==
[[Реферат на тему:Історія Русів]]

[https://www.google.com/bookmarks/lookup?hl=en&bkmk=1 Колекція посилань веб 2.0]
{| class="wikitable" border="1"
|-
! Категорія
! Опис
|-
| Авторство
| Автор твору невідомий.Група дослідників схилялася до думки, що ним був архієпископ Григорій Кониський, інші - Григорій Полетика, ще інші - князь Олександр Безбородько.Одначе, очевидно, твір вийшов з кіл Новгородсіверського патріотичного гуртка 80 - 90 років XVIII століття, тісно зв'язаних з князем О. Безбородько.
|-
| Значення
| Історію Русів використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.Для всебічного вивчення значення Історії Русів для української та європейської (російської, польської, білоруської та інших) культур лабораторією загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України та Міжнародною громадською організацією «Інститут Україніки» створено в Інтернеті віртуальний музей (Музей однієї книги «Історія Русів»). У музеї представлено перше видання Історії Русів Й. Бодянського, переклад І. Драча. Розпочато накопичення текстів авторів 19-21 століть, які висловлюють свої думки про різні аспекти значення Історії Русів для осмислення етнонаціональної історії східних слов'ян (І. Крип'якевич, Л. Кучма, О. Пушкін, В. Соболь, Н. Ульянов, М.-Л. Чепа та інші), і, зокрема, українців. Промовистим є той факт, що у роки радянської влади «Історія Русів» трактувалася як «антирадянський» твір, про що свідчить лист відомої дисидентки Оксани Мешко до Президії Верховної Ради УРСР від березня 1978 року.
|-
| Тема
| Розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору — національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

|-
| Ідея
| Засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.
|-
| Основна думка
| Історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь — першодержава тільки українського народу.
|-
| Жанр
| Твір написаний у традиціях козацьких літописів. Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.
|-
| Проблеми
| Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».
|-
| Ставлення автора
| Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.
|}
===Інтернет ресурси проекту===
#[[http://litopys.org.ua/istrus/rusiv.htm]]Історія Русів. Переклад І. Драча - Ізборник
#[[http://dovidka.biz.ua/istoriya-rusiv-analiz/]] «ІСТОРІЯ РУСІВ» АНАЛІЗ
#[[http://incognita.day.kiev.ua/istoriya-rusiv-mifi-ta-fakti.html]]«Iсторія Русів»: міфи та факти

===Додаткові матеріали проекту===
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

==Результати проекту==

[https://drive.google.com/file/d/0B_ImGR8RJBSmWXg2dXNmdm9UenM/view?usp=sharing Презентація на тему: Історія Русів. Проблема авторства.Патріотизм літопису]

«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.
«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.
Історія появи
Перша згадка про «Історію Русів» зустрічається в 1828 році, після знахідки рукопису в бібліотеці м. Грінева. Цей твір добре знали М. Гоголь, О. С. Пушкін, кирило-мефодіївці, і також Тарас Шевченко.
Вперше видана Осипом Бодянським у Москві в 1846 році в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремим виданням. Друге видання було здійснено в Нью-Йорку в 1956 році у перекладі В. Давиденка, а третє, останнє видання, вже у незалежній Україні у 1991 році (переклад І. Драча). Вперше твір дослівно цитується без посилання на джерелаП. П. Гулаком-Артемовським в його творі «Дещо про того Гараська» у 1819 році. Вперше на «Історію Русів» як на рукописне джерело «малоросійської історії» посилається Д. М. Бантиш-Каменський у другому виданні своєї «Історії» у 1830 році Першу рецензію на твір написав О. С. Пушкін в статті «Собрание сочинений Георгия Кониского» у 1836 році. У 1839 році переклав польською мовою і надрукував окремі фрагменти твору польський історик О.Мацейовський. Вперше ілюстрував текст «Історії Русів» Т. Г. Шевченко у 1844 році Англійською мовою опублікована завдяки Гарвардському проекту у серії «Гарвардська Бібліотека Давнього Українського Письменства».

Вступ
У передмові автор обґрунтовує необхідність написання історії Малої Росії тим, що по визволенні її від татар вона у загальній російській Історії замовчувалася. Незважаючи на те, що істориків і літописців у Малій Росії не бракувало, але внаслідок плюндрувань, згуби та всеспалення неможливо було зберегти будь-що цілим. З цієї причини взято цю історію із літописів і записок Білоруських. Цими словами читач відсилається до одного з прототекстів Історії Русів — літопису В. Рубана. У заключному абзаці передмови автор жалкує, що деякі безглузді речі і наклепи в самі літописи внесли питомі руси, посилаючись на одну «шкільну історійку», в якій «виводиться на сцену якась нова земля над Дніпром, а до того ця земля була пустельна і безлюдна, а Козаків на Русі не бувало. Але, видно, — зазначає автор — пан письменник такої нікчемної історійки не бував ніде, окрім своєї школи». Знаючи рік, коли автор Історії Русів А. І. Чепа отримав у подарунок від М. Берлинського його «історійку» (1810), можна достовірно визначити, що передмова була написана не раніше 1810 року.

Основна частина
В основній частині твору автор оглядає історію народу України-Руси (народу Слов'янського) з найдавніших часів до нашестя Татарського екстрактом, а від того нашестя — широко і докладно. Автор наголошує, що цей народ переселився з Азії від часів Вавілонського змішання мов, став мешкати від гір Рифейських і від моря Каспійського на сході до ріки Вісли і моря Варязького на Заході: і від Чорного моря і ріки Дунаю на півдні до північного океану і Балтійського моря на Півночі.
Після нашестя багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині. Історична концепція твору продовжує традиції козацьких літописів. По суті, це перша політична історія України. З огляду на цензуру, багато своїх власних думок автор ховає між рядками або приписує їх неіснуючим історичним особам минулого. «Історія Русів» — твір, що з'явився на рубежі сторіч і тривалий час поширювався в рукописному варіанті (вийшов друком лише 1846 p.). За жанром ця робота, власне, не є науковою працею, фахівці називають її «політичним памфлетом», написаним у традиціях козацьких літописів. Автор змальовує картину історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769 р. Основна увага приділена періодам Козаччини, Хмельниччини, Гетьманщини. В основі історичної концепції твору лежать ідеї автономізму, республіканства, протесту проти національного поневолення. Намагаючись обґрунтувати право народу на свободу та державність, автор стверджував, що тільки Україна була прямою спадкоємицею Київської Русі; польсько-литовська доба — це час розвитку української автономії, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею «як вільний з вільним і рівний з рівним»; Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького — це справедлива боротьба пригніченого народу за своє «буття, свободу, власність».

«Історія Русів» — це перша своєрідна політична історія України. Цей політичний памфлет характеризується не тільки яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). Безумовно, у цьому творі надзвичайно багато суб'єктивного, але його автор стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його думку рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму страждаючому народові. Не випадково, критично оцінюючи «Історію Русів», Д. Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки».
Книга складається з ІІІ частин:
• Частина І-ша складається з Розділів І — V. Описується історія України від першого гетьмана Лянцкоронського до гетьмана Богдана Хмельницького і походу польського короля Яна II Казимира до України;
• Частина ІІ-га складається з Розділів І — V. Описується історія України від підписання Зборовського трактату і до посилання до Сибіру гетьмана Самойловича;
• Частина ІІІ-тя складається з Розділів І — V. Описується історія України від обрання Івана Степановича Мазепи гетьманом України до царювання цариці Катерини ІІ і ліквідації козацтва.
Джерела, на які посилається автор
В основу написання «Історії Русів» лягла низка вітчизняних історичних творів: друкованих («Краткая малороссийская летопись» (СПб, 1777), «Записки о Малороссии, её жителях і произведениях» (СПб,1798), «Краткая Российская история» (М., 1800); та рукописних (рукописи А. І. Чепи, А.Рігельмана, батька і сина Полетик). Автор посилається також на античних та середньвічних авторів — Птолемея, Геродота, Страбона, Діодора, Вольтера. Велике враження на творця «Історії Русів» справили історіософські праці Йоганна Готфріда Гердера
Автор
Щодо точної дати написання та авторства «Історії Русів» є різні гіпотези. Найпоширенішою і найпершою за часом виникнення є та, що автором «Історії Русів» слід вважати архієпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського Георгія (Кониського) (О. Бодянський).
Пізніше з'явилися припущення, що авторами можуть бути:
• князь О. Безбородько (М. Возняк, П. Клепацький, М. Слабченко, А. Яковлів та ін.),
• О. Лобисевич (О. Оглоблин),
• В.Лукашевич (М. Петровський),
• О. М. Маркович (О. Ільїн, Ф. Шевченко),
• В.Полетика (І. Борщак, В. Горленко, А. Єршов та ін.),
• Г.Полетика (М. Василенко, Д. Дорошенко, В. Іконников, О. Лазаревський та ін.),
• Василь і Григорій Полетики (М. Грушевський тощо),
• князь М. Репнін-Волконський (М. Драгоманов),
• В. і О. Ханенки, А. Худорба та ін.
• Чепа Андріян
Деякі дослідники, зокрема О. Оглоблин, припускають, що автор «Історії Русів» належав до Новгород-Сіверського гуртка українських автономістів кінця 18 ст. і був пов'язаний спільними ідейно-політичними та службовими інтересами з кн. О. Безбородьком (О. Оглоблин). Інші дослідники дотримуються думки, що автор «Історії Русів» належав до ліберального оточення малоросійського генерал-губернатора кн. М. Репніна-Волконського в Полтаві (М. Максимович). Хронологія датування створення «Історії Русів» коливається в межах 1760–1820. Цілком імовірно також, що «І. Р.» пройшла кілька редакцій, остання з яких була на початку 19 ст..

Значення
Історію Русів використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.
Для всебічного вивчення значення Історії Русів для української та європейської (російської, польської, білоруської та інших) культур лабораторією загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України та Міжнародною громадською організацією «Інститут Україніки» створено в Інтернеті віртуальний музей (Музей однієї книги «Історія Русів»). У музеї представлено перше видання Історії Русів Й. Бодянського, переклад І. Драча. Розпочато накопичення текстів авторів 19-21 століть, які висловлюють свої думки про різні аспекти значення Історії Русів для осмислення етнонаціональної історії східних слов'ян (І. Крип'якевич, Л. Кучма, О. Пушкін, В. Соболь, Н. Ульянов, М.-Л. Чепа та інші), і, зокрема, українців. Промовистим є той факт, що у роки радянської влади «Історія Русів» трактувалася як «антирадянський» твір, про що свідчить лист відомої дисидентки Оксани Мешко до Президії Верховної Ради УРСР від березня 1978 року.
Широке коло дослідників вважає, що «Історія Русів» була створена на Стародубщині, адже найвідоміші екземпляри цієї праці були знайдені на початку ХІХ ст. саме тут – у Гриневі та Понурівці, маєтках української козацької старшини Безбородьків та Миклашевських. Валерій Шевчук вважає автором «Історії Русів» Архипа Худорбу, учасника Новгород-Сіверського патріотичного гуртка, козацького урядовця з Сіверщини. Дійсно, подіям на Стародубщині у 18-му ст., в «Історії Русів» відведено багато місця, можна навіть сказати, що «Історія Русів» є своєрідним продовженням «Літопису Самовидця», автор якої також жив на Стародубщині, та завершив свою історію початком ХVІІІ ст., а автор «Історії Русів» її продовжив. Патріотичний зміст «Історії Русів» наслідує тим традиціям, які розпочав Роман Ракушка у своєму великому творі. Через «Історію Русів» ми можемо подивитися на те, як сприймали стародубці бурхливі події ХVІІІ ст.
Розпочинається це століття для стародубців в «Історії Русів» палкою промовою гетьмана Івана Мазепи на території Стародубського полка, у Семенівці, перед зустріччю із шведами. Автор «Історії Русів» вустами Мазепи називає Росію «деспотичною державою», та вимагає від українців боротьби за волю. Потім автор виказує схвальне відношення до шведського війська на теренах краю, яке поводилося з українцями «як друзі». В «Історії Русів» написано про це так: «Вступ Шведів зовсім не схожий був на навалу неприятельську, і нічого він в собі ворожого не мав, а переходили вони села обивательські і ниви їхні, як друзі та скромні мандрівники, не займаючи нічиєї власності і не чинячи усіх тих бешкетів, свавільств та всякого роду безчинств, що свої війська звичайно по селах чинять під титулом: «Я — слуга Царський! Я служу Богові і Государеві за весь мир Християнський! Кури і гуси, молодиці й дівки нам належать по праву воїна і по наказу його Благородія!» Шведи, навпаки, нічого в обивателів не вимагали і ґвалтом не брали, але де їх знаходили, купували в них добровільним торгом і за готівку».
І далі, усяке російське свавілля, що відбувалося на Стародубщині після Полтави – Меншиковські репресії у Почепі, відбирання російським урядом земель в українських поміщиків на користь старообрядців, муки та смерть стародубських козаків на будівництві Ладозького каналу, полковники-росіяни, які нічого не тямили в українських реаліях, а тільки набивали грошима власні кишені, усі ці події яскраво змальовані в «Історії Русів», причому автор завжди рішуче встає на бік покривдженого українського населення Стародубщини, проти російських адміністраторів. Так наприклад описує він звірства російського генерала Карла Бірона, брата коханця російської імператриці Анни Іванівни, у Стародубі: «На самий спогад про шаленства брата його, кульгавого і майже безногого Бірона, здригаються мешканці Стародуба та його околиць. Він, бувши цілковитим калікою, мав, одначе, ранг повного Генерала Російського і, квартируючи декілька років у Стародубі з військом і численним штатом, подобився пишністю і чванливістю самому гордому Султанові Азіатському, а поведінка його ще більше мала в собі варварських химер. І, не кажучи про численний сераль, сформований і комплектований насильством, хапали жінок, особливо тих, що мали немовлят, відбирали в них грудних дітей, а замість них змушували груддю своєю годувати малих цуценят для мисливської зграї того недолюда; інші ж його мерзоти паскудять саму уяву людську».
На відміну від Романа Ракушки, автора «Літопису Самовидця», автор «Історії Русів» вельми негативно відноситься й до росіян-старообрядців, які заселяли Стародубщину починаючи з ХVІІ ст. І його можна зрозуміти. Якщо для Романа Ракушки старообрядці були бідним, гнаним та пригнобленим російським людом, якому стародубські українці надавали притулок та рятували життя, то для автора «Історії Русів» старообрядці є вірними слугами імперського режиму, які помстилися брудною невдячністю українцям Стародубщини за їхню гостинність. Тому про старообрядців, які зневажливо називали українців Стародубщини «хохльонками», та ширили міжнаціональну ворожнечу в краї, автор «Історії Русів» писав так: «Численні акти їхні, або різноманітні толки, не підходять до жодної секти Християнської чи деїстичної, а суть — одна маячня мужицька, взята з найгрубішого поганства і примножена безумними забобонами. Вона полягає у виборі ручних перстів, котрими б хрестилися сильніше, і в розборі образів Угодничих та хрестів Христових; і котрий образ од інших старіший, багатший та потворніший, той у них і достойніший до почитання; хрест, що має більше кінців, є кращий од тих, що з чотирма кінцями, і їх дехто вважає за печать Антихристову. Рівно і про книги Християнські теж верзуть, що котра з них старіша і менше зрозуміла, та й святіша; і в таких розборах увесь їхній догмат полягає. Про суть же самої релігії та закон Християнський і поняття вони не мають, а ладні сперечатися за все з найбільшими богословами до шаленства і радше підуть на всякі муки, як признаються в тому, чого не розуміють».
Поширення «Історії Русів»
Головним центром, у якому збиралися на початку ХІХ ст. патріоти української Стародубщини, була Понурівка, маєток Миклашевських. Будучи противником російського імперського деспотизму, Михайло Миклашевський і дітей своїх виховував у європейських демократичних традиціях. Старший син Миклашевського Олександр, перебуваючи у Петербурзі, став членом таємного товариства офіцерів Ізмайлівського полка, які готувалися до знищення збройним шляхом царської влади у Росії та перетворення імперії у демократичну федеративну державу рівноправних народів. Вступивши до лав декабристів, Олександр Миклашевський ознайомив російських борців-демократів з великою історичною працею свого земляка-стародубця «Історією Русів». Цей патріотичний український твір настільки вразив росіян-декабристів своїм демократичним духом, що головний ідеолог цього антиімперського руху Кіндратій Рилєєв відтепер розпочав писати свої агітаційні праці виключно на українську тематику, узявши за історичне джерело саме «Історію Русів». Прочитавши «Історію Русів», Рилєєв вважав українців найдемократичнішим народом на теренах імперії, і саме волелюбність українців ставив за взірець росіянам у боротьбі проти царату. Свої історичні поезії Рилєєв з цього часу називає «думами», на кшталт українських, та заходиться писати відразу три великі поеми з української історії – «Войнаровський» , «Мазепа» та «Наливайко». Сподіваючись, що на Стародубщині могли зберегтися ще якийсь українські демократичні твори, Рилєєв вимагає від свого друга (також декабриста та родича Михайла Миклашевського, одруженого з його дочкою Софією) – Олександра фон Брігена, відвідати свого тестя у Понурівці, та пошукати там нових українських антиімперських творів. Олександр фон Бріген схиляється на пропозицію свого друга, і в листі від 1825-го року пише до Кіндратія Рилєєва з Понурівки: «Я буду прикладати старання дослати Вам, наскільки можна, матеріали із малоросійської історії, маю на увазі дістати таку історію, писану сучасником Кониського Худорбою, вона невідома, бо тільки один екземпляр її існує в домі, в якому жив Худорба. Ця історія цінується тут нарівні з історією Кониського, ставлять їй тільки за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана. Діставши її, я велю зробити з неї два списки, один для Вас, а другий для себе»[21] (знаючи, що його лист може потрапити до рук імперських цензорів, фон Бріген нівелює революційне значення цього твору твердженням, що це, нібито, його «хиба»). Але зробити копії з цієї «малоросійської історії» фон Брігену так і не вдалося – раптова смерть російського імператора Олександра І та невдала спроба декабристів повалити імперський уряд повстанням на Сенатській площі у Петербурзі, призвели до арешту 10 січня 1826-го року у Понурівці (за деякими даними у Березівці – іншому маєтку Миклашевських на Стародубщині), й Олександра фон Брігена, й Олександра Миклашевського, і його молодшого брата – Йосипа Миклашевського, якого звинувачували у тому, що він брав участь у таємному товаристві, метою якого було скинення імперської влади на Україні. Йосипа Миклашевського дуже скоро з-під арешту звільнили, не доказавши його вини, але на протест проти імперського свавілля, та в ознаку солідарності з друзями, він пішов у відставку з військової служби, і більше на службу російському уряду не повертався.
Під час арешту братів Миклашевських 1826-го року, в них була вилучена, скоріш за все, й «Історія Русів», бо подальша доля цих екземплярів нам не відома. Знищені владою були й ті списки, якими користувався Кіндратій Рилєєв, коли творив свої думи та поеми, а сам поет, загинув, як відомо, на шибениці, разом зі своїми побратимами – керівниками декабристського повстання. Але на той час «Історія Русів» набула на Стародубщині вже такої великої слави, що знищити її було неможливо. Вже через два роки про неї знову почула не лише Україна, але вся імперія, де десятки народів томилися під важким московським ярмом. 1828-го року до маєтку Безбородьків Гринева приїхали члени стародубського суду Лайкевич та Гамалія, з метою описування місцевої бібліотеки після смерті її господаря. Саме у бібліотеці Безбородьків і було знайдено екземпляр «Історії Русів», копію з якої встиг зробити губерніальний маршалок Степан Ширай.
Знайдений описувачами екземпляр також дуже скоро загинув у нетрях адміністративної бюрократичної машини, але Степан Ширай зробив зі свого списку ще дві копії, які подарував своїм друзям, відомим українським науковцям – Дмитру Бантишу-Каменському та Осипу Бодянському. А вже від них «Історія Русів» у численних списках почала ширитися по всій Україні. Появу цього твору у суспільно-політичному житті Російської імперії можна порівняти із міцним вибухом, який повністю перевернув громадську думку та уявлення багатьох людей про минулу історію України. Не дивлячись на заборону до друку, «Історія Русів» з’являється на книжкових полицях кращих діячів Росії та України. Того самого 1828-го року, ознайомившись із списком «Історії Русів», російський поет Олександр Пушкін розпочинає писати свою поему «Полтава», куди не зважаючи на всю його великодержавницьку любов до Петра І, потрапляють і такі рядки, що безперечно були навіяні «Історією Русів»:
Украйна глухо волновалась,
Давно в ней искра разгоралась.
Друзья кровавой старины
Народной чаяли войны,
Роптали, требуя кичливо,
Чтоб гетман узы их расторг,
И Карла ждал нетерпеливо
Их легкомысленный восторг.
Вокруг Мазепы раздавался
Мятежный крик: пора, пора!
Но старый гетман оставался
Послушным подданным Петра.
Храня суровость обычайну,
Спокойно ведал он Украйну,
Молве, казалось, не внимал
И равнодушно пировал.
«Что ж гетман? - юноши твердили,
Он изнемог; он слишком стар;
Труды и годы угасили
В нем прежний, деятельный жар.
Зачем дрожащею рукою
Еще он носит булаву?
Теперь бы грянуть нам войною
На ненавистную Москву!
Когда бы старый Дорошенко,
Иль Самойлович молодой,
Иль наш Палей, иль Гордеенко
Владели силой войсковой;
Тогда б в снегах чужбины дальной
Не погибали казаки,
И Малороссии печальной
Освобождались уж полки».
Ідеї та думки «Історії Русів» потрапляють і у твори Миколи Гоголя, й у історичні патріотичні поезії Тараса Шевченка. «Історія Русів» знову сколихнула українську свідомість, яку так бажала приспати російська влада. Єдиний раз у Росії надрукована була «Історія Русів» невеликим тиражем 1846-го року, в типографії Московського університету, завдяки наполегливим зусиллям Осипа Бодянського. А вже після цього почала вона ширитися по всьому світові, зробивші свої перші кроки саме на Стародубській землі. Стародубці про це пам’ятають, і цим пишаються.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-24T06:19:47Z

3935204:

=='''''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.'''''==
«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.
«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

[[Файл:Історія Русів.jpg]]

==Ідея проекту==
Продемонструвати студентам величний літопис Київської Русі "Історія Русів". Зрозуміти всю проблематику твору та авторства.

==Автор проекту==
[[Користувач:3935204|Чередник Діана Володимирівна]]

== Матеріали проекту ==
[[Реферат на тему:Історія Русів]]
[https://www.google.com/bookmarks/lookup?hl=en&bkmk=1 Колекція посилань веб 2.0]
{| class="wikitable" border="1"
|-
! Категорія
! Опис
|-
| Авторство
| Автор твору невідомий.Група дослідників схилялася до думки, що ним був архієпископ Григорій Кониський, інші - Григорій Полетика, ще інші - князь Олександр Безбородько.Одначе, очевидно, твір вийшов з кіл Новгородсіверського патріотичного гуртка 80 - 90 років XVIII століття, тісно зв'язаних з князем О. Безбородько.
|-
| Значення
| Історію Русів використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.Для всебічного вивчення значення Історії Русів для української та європейської (російської, польської, білоруської та інших) культур лабораторією загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України та Міжнародною громадською організацією «Інститут Україніки» створено в Інтернеті віртуальний музей (Музей однієї книги «Історія Русів»). У музеї представлено перше видання Історії Русів Й. Бодянського, переклад І. Драча. Розпочато накопичення текстів авторів 19-21 століть, які висловлюють свої думки про різні аспекти значення Історії Русів для осмислення етнонаціональної історії східних слов'ян (І. Крип'якевич, Л. Кучма, О. Пушкін, В. Соболь, Н. Ульянов, М.-Л. Чепа та інші), і, зокрема, українців. Промовистим є той факт, що у роки радянської влади «Історія Русів» трактувалася як «антирадянський» твір, про що свідчить лист відомої дисидентки Оксани Мешко до Президії Верховної Ради УРСР від березня 1978 року.
|-
| Тема
| Розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору — національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

|-
| Ідея
| Засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.
|-
| Основна думка
| Історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь — першодержава тільки українського народу.
|-
| Жанр
| Твір написаний у традиціях козацьких літописів. Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.
|-
| Проблеми
| Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».
|-
| Ставлення автора
| Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.
|}
===Інтернет ресурси проекту===
#[[http://litopys.org.ua/istrus/rusiv.htm]]Історія Русів. Переклад І. Драча - Ізборник
#[[http://dovidka.biz.ua/istoriya-rusiv-analiz/]] «ІСТОРІЯ РУСІВ» АНАЛІЗ
#[[http://incognita.day.kiev.ua/istoriya-rusiv-mifi-ta-fakti.html]]«Iсторія Русів»: міфи та факти

===Додаткові матеріали проекту===
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

==Результати проекту==

[https://drive.google.com/file/d/0B_ImGR8RJBSmWXg2dXNmdm9UenM/view?usp=sharing Презентація на тему: Історія Русів. Проблема авторства.Патріотизм літопису]

«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.
«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.
Історія появи
Перша згадка про «Історію Русів» зустрічається в 1828 році, після знахідки рукопису в бібліотеці м. Грінева. Цей твір добре знали М. Гоголь, О. С. Пушкін, кирило-мефодіївці, і також Тарас Шевченко.
Вперше видана Осипом Бодянським у Москві в 1846 році в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремим виданням. Друге видання було здійснено в Нью-Йорку в 1956 році у перекладі В. Давиденка, а третє, останнє видання, вже у незалежній Україні у 1991 році (переклад І. Драча). Вперше твір дослівно цитується без посилання на джерелаП. П. Гулаком-Артемовським в його творі «Дещо про того Гараська» у 1819 році. Вперше на «Історію Русів» як на рукописне джерело «малоросійської історії» посилається Д. М. Бантиш-Каменський у другому виданні своєї «Історії» у 1830 році Першу рецензію на твір написав О. С. Пушкін в статті «Собрание сочинений Георгия Кониского» у 1836 році. У 1839 році переклав польською мовою і надрукував окремі фрагменти твору польський історик О.Мацейовський. Вперше ілюстрував текст «Історії Русів» Т. Г. Шевченко у 1844 році Англійською мовою опублікована завдяки Гарвардському проекту у серії «Гарвардська Бібліотека Давнього Українського Письменства».

Вступ
У передмові автор обґрунтовує необхідність написання історії Малої Росії тим, що по визволенні її від татар вона у загальній російській Історії замовчувалася. Незважаючи на те, що істориків і літописців у Малій Росії не бракувало, але внаслідок плюндрувань, згуби та всеспалення неможливо було зберегти будь-що цілим. З цієї причини взято цю історію із літописів і записок Білоруських. Цими словами читач відсилається до одного з прототекстів Історії Русів — літопису В. Рубана. У заключному абзаці передмови автор жалкує, що деякі безглузді речі і наклепи в самі літописи внесли питомі руси, посилаючись на одну «шкільну історійку», в якій «виводиться на сцену якась нова земля над Дніпром, а до того ця земля була пустельна і безлюдна, а Козаків на Русі не бувало. Але, видно, — зазначає автор — пан письменник такої нікчемної історійки не бував ніде, окрім своєї школи». Знаючи рік, коли автор Історії Русів А. І. Чепа отримав у подарунок від М. Берлинського його «історійку» (1810), можна достовірно визначити, що передмова була написана не раніше 1810 року.

Основна частина
В основній частині твору автор оглядає історію народу України-Руси (народу Слов'янського) з найдавніших часів до нашестя Татарського екстрактом, а від того нашестя — широко і докладно. Автор наголошує, що цей народ переселився з Азії від часів Вавілонського змішання мов, став мешкати від гір Рифейських і від моря Каспійського на сході до ріки Вісли і моря Варязького на Заході: і від Чорного моря і ріки Дунаю на півдні до північного океану і Балтійського моря на Півночі.
Після нашестя багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині. Історична концепція твору продовжує традиції козацьких літописів. По суті, це перша політична історія України. З огляду на цензуру, багато своїх власних думок автор ховає між рядками або приписує їх неіснуючим історичним особам минулого. «Історія Русів» — твір, що з'явився на рубежі сторіч і тривалий час поширювався в рукописному варіанті (вийшов друком лише 1846 p.). За жанром ця робота, власне, не є науковою працею, фахівці називають її «політичним памфлетом», написаним у традиціях козацьких літописів. Автор змальовує картину історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769 р. Основна увага приділена періодам Козаччини, Хмельниччини, Гетьманщини. В основі історичної концепції твору лежать ідеї автономізму, республіканства, протесту проти національного поневолення. Намагаючись обґрунтувати право народу на свободу та державність, автор стверджував, що тільки Україна була прямою спадкоємицею Київської Русі; польсько-литовська доба — це час розвитку української автономії, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею «як вільний з вільним і рівний з рівним»; Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького — це справедлива боротьба пригніченого народу за своє «буття, свободу, власність».

«Історія Русів» — це перша своєрідна політична історія України. Цей політичний памфлет характеризується не тільки яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). Безумовно, у цьому творі надзвичайно багато суб'єктивного, але його автор стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його думку рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму страждаючому народові. Не випадково, критично оцінюючи «Історію Русів», Д. Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки».
Книга складається з ІІІ частин:
• Частина І-ша складається з Розділів І — V. Описується історія України від першого гетьмана Лянцкоронського до гетьмана Богдана Хмельницького і походу польського короля Яна II Казимира до України;
• Частина ІІ-га складається з Розділів І — V. Описується історія України від підписання Зборовського трактату і до посилання до Сибіру гетьмана Самойловича;
• Частина ІІІ-тя складається з Розділів І — V. Описується історія України від обрання Івана Степановича Мазепи гетьманом України до царювання цариці Катерини ІІ і ліквідації козацтва.
Джерела, на які посилається автор
В основу написання «Історії Русів» лягла низка вітчизняних історичних творів: друкованих («Краткая малороссийская летопись» (СПб, 1777), «Записки о Малороссии, её жителях і произведениях» (СПб,1798), «Краткая Российская история» (М., 1800); та рукописних (рукописи А. І. Чепи, А.Рігельмана, батька і сина Полетик). Автор посилається також на античних та середньвічних авторів — Птолемея, Геродота, Страбона, Діодора, Вольтера. Велике враження на творця «Історії Русів» справили історіософські праці Йоганна Готфріда Гердера
Автор
Щодо точної дати написання та авторства «Історії Русів» є різні гіпотези. Найпоширенішою і найпершою за часом виникнення є та, що автором «Історії Русів» слід вважати архієпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського Георгія (Кониського) (О. Бодянський).
Пізніше з'явилися припущення, що авторами можуть бути:
• князь О. Безбородько (М. Возняк, П. Клепацький, М. Слабченко, А. Яковлів та ін.),
• О. Лобисевич (О. Оглоблин),
• В.Лукашевич (М. Петровський),
• О. М. Маркович (О. Ільїн, Ф. Шевченко),
• В.Полетика (І. Борщак, В. Горленко, А. Єршов та ін.),
• Г.Полетика (М. Василенко, Д. Дорошенко, В. Іконников, О. Лазаревський та ін.),
• Василь і Григорій Полетики (М. Грушевський тощо),
• князь М. Репнін-Волконський (М. Драгоманов),
• В. і О. Ханенки, А. Худорба та ін.
• Чепа Андріян
Деякі дослідники, зокрема О. Оглоблин, припускають, що автор «Історії Русів» належав до Новгород-Сіверського гуртка українських автономістів кінця 18 ст. і був пов'язаний спільними ідейно-політичними та службовими інтересами з кн. О. Безбородьком (О. Оглоблин). Інші дослідники дотримуються думки, що автор «Історії Русів» належав до ліберального оточення малоросійського генерал-губернатора кн. М. Репніна-Волконського в Полтаві (М. Максимович). Хронологія датування створення «Історії Русів» коливається в межах 1760–1820. Цілком імовірно також, що «І. Р.» пройшла кілька редакцій, остання з яких була на початку 19 ст..

Значення
Історію Русів використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.
Для всебічного вивчення значення Історії Русів для української та європейської (російської, польської, білоруської та інших) культур лабораторією загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України та Міжнародною громадською організацією «Інститут Україніки» створено в Інтернеті віртуальний музей (Музей однієї книги «Історія Русів»). У музеї представлено перше видання Історії Русів Й. Бодянського, переклад І. Драча. Розпочато накопичення текстів авторів 19-21 століть, які висловлюють свої думки про різні аспекти значення Історії Русів для осмислення етнонаціональної історії східних слов'ян (І. Крип'якевич, Л. Кучма, О. Пушкін, В. Соболь, Н. Ульянов, М.-Л. Чепа та інші), і, зокрема, українців. Промовистим є той факт, що у роки радянської влади «Історія Русів» трактувалася як «антирадянський» твір, про що свідчить лист відомої дисидентки Оксани Мешко до Президії Верховної Ради УРСР від березня 1978 року.
Широке коло дослідників вважає, що «Історія Русів» була створена на Стародубщині, адже найвідоміші екземпляри цієї праці були знайдені на початку ХІХ ст. саме тут – у Гриневі та Понурівці, маєтках української козацької старшини Безбородьків та Миклашевських. Валерій Шевчук вважає автором «Історії Русів» Архипа Худорбу, учасника Новгород-Сіверського патріотичного гуртка, козацького урядовця з Сіверщини. Дійсно, подіям на Стародубщині у 18-му ст., в «Історії Русів» відведено багато місця, можна навіть сказати, що «Історія Русів» є своєрідним продовженням «Літопису Самовидця», автор якої також жив на Стародубщині, та завершив свою історію початком ХVІІІ ст., а автор «Історії Русів» її продовжив. Патріотичний зміст «Історії Русів» наслідує тим традиціям, які розпочав Роман Ракушка у своєму великому творі. Через «Історію Русів» ми можемо подивитися на те, як сприймали стародубці бурхливі події ХVІІІ ст.
Розпочинається це століття для стародубців в «Історії Русів» палкою промовою гетьмана Івана Мазепи на території Стародубського полка, у Семенівці, перед зустріччю із шведами. Автор «Історії Русів» вустами Мазепи називає Росію «деспотичною державою», та вимагає від українців боротьби за волю. Потім автор виказує схвальне відношення до шведського війська на теренах краю, яке поводилося з українцями «як друзі». В «Історії Русів» написано про це так: «Вступ Шведів зовсім не схожий був на навалу неприятельську, і нічого він в собі ворожого не мав, а переходили вони села обивательські і ниви їхні, як друзі та скромні мандрівники, не займаючи нічиєї власності і не чинячи усіх тих бешкетів, свавільств та всякого роду безчинств, що свої війська звичайно по селах чинять під титулом: «Я — слуга Царський! Я служу Богові і Государеві за весь мир Християнський! Кури і гуси, молодиці й дівки нам належать по праву воїна і по наказу його Благородія!» Шведи, навпаки, нічого в обивателів не вимагали і ґвалтом не брали, але де їх знаходили, купували в них добровільним торгом і за готівку».
І далі, усяке російське свавілля, що відбувалося на Стародубщині після Полтави – Меншиковські репресії у Почепі, відбирання російським урядом земель в українських поміщиків на користь старообрядців, муки та смерть стародубських козаків на будівництві Ладозького каналу, полковники-росіяни, які нічого не тямили в українських реаліях, а тільки набивали грошима власні кишені, усі ці події яскраво змальовані в «Історії Русів», причому автор завжди рішуче встає на бік покривдженого українського населення Стародубщини, проти російських адміністраторів. Так наприклад описує він звірства російського генерала Карла Бірона, брата коханця російської імператриці Анни Іванівни, у Стародубі: «На самий спогад про шаленства брата його, кульгавого і майже безногого Бірона, здригаються мешканці Стародуба та його околиць. Він, бувши цілковитим калікою, мав, одначе, ранг повного Генерала Російського і, квартируючи декілька років у Стародубі з військом і численним штатом, подобився пишністю і чванливістю самому гордому Султанові Азіатському, а поведінка його ще більше мала в собі варварських химер. І, не кажучи про численний сераль, сформований і комплектований насильством, хапали жінок, особливо тих, що мали немовлят, відбирали в них грудних дітей, а замість них змушували груддю своєю годувати малих цуценят для мисливської зграї того недолюда; інші ж його мерзоти паскудять саму уяву людську».
На відміну від Романа Ракушки, автора «Літопису Самовидця», автор «Історії Русів» вельми негативно відноситься й до росіян-старообрядців, які заселяли Стародубщину починаючи з ХVІІ ст. І його можна зрозуміти. Якщо для Романа Ракушки старообрядці були бідним, гнаним та пригнобленим російським людом, якому стародубські українці надавали притулок та рятували життя, то для автора «Історії Русів» старообрядці є вірними слугами імперського режиму, які помстилися брудною невдячністю українцям Стародубщини за їхню гостинність. Тому про старообрядців, які зневажливо називали українців Стародубщини «хохльонками», та ширили міжнаціональну ворожнечу в краї, автор «Історії Русів» писав так: «Численні акти їхні, або різноманітні толки, не підходять до жодної секти Християнської чи деїстичної, а суть — одна маячня мужицька, взята з найгрубішого поганства і примножена безумними забобонами. Вона полягає у виборі ручних перстів, котрими б хрестилися сильніше, і в розборі образів Угодничих та хрестів Христових; і котрий образ од інших старіший, багатший та потворніший, той у них і достойніший до почитання; хрест, що має більше кінців, є кращий од тих, що з чотирма кінцями, і їх дехто вважає за печать Антихристову. Рівно і про книги Християнські теж верзуть, що котра з них старіша і менше зрозуміла, та й святіша; і в таких розборах увесь їхній догмат полягає. Про суть же самої релігії та закон Християнський і поняття вони не мають, а ладні сперечатися за все з найбільшими богословами до шаленства і радше підуть на всякі муки, як признаються в тому, чого не розуміють».
Поширення «Історії Русів»
Головним центром, у якому збиралися на початку ХІХ ст. патріоти української Стародубщини, була Понурівка, маєток Миклашевських. Будучи противником російського імперського деспотизму, Михайло Миклашевський і дітей своїх виховував у європейських демократичних традиціях. Старший син Миклашевського Олександр, перебуваючи у Петербурзі, став членом таємного товариства офіцерів Ізмайлівського полка, які готувалися до знищення збройним шляхом царської влади у Росії та перетворення імперії у демократичну федеративну державу рівноправних народів. Вступивши до лав декабристів, Олександр Миклашевський ознайомив російських борців-демократів з великою історичною працею свого земляка-стародубця «Історією Русів». Цей патріотичний український твір настільки вразив росіян-декабристів своїм демократичним духом, що головний ідеолог цього антиімперського руху Кіндратій Рилєєв відтепер розпочав писати свої агітаційні праці виключно на українську тематику, узявши за історичне джерело саме «Історію Русів». Прочитавши «Історію Русів», Рилєєв вважав українців найдемократичнішим народом на теренах імперії, і саме волелюбність українців ставив за взірець росіянам у боротьбі проти царату. Свої історичні поезії Рилєєв з цього часу називає «думами», на кшталт українських, та заходиться писати відразу три великі поеми з української історії – «Войнаровський» , «Мазепа» та «Наливайко». Сподіваючись, що на Стародубщині могли зберегтися ще якийсь українські демократичні твори, Рилєєв вимагає від свого друга (також декабриста та родича Михайла Миклашевського, одруженого з його дочкою Софією) – Олександра фон Брігена, відвідати свого тестя у Понурівці, та пошукати там нових українських антиімперських творів. Олександр фон Бріген схиляється на пропозицію свого друга, і в листі від 1825-го року пише до Кіндратія Рилєєва з Понурівки: «Я буду прикладати старання дослати Вам, наскільки можна, матеріали із малоросійської історії, маю на увазі дістати таку історію, писану сучасником Кониського Худорбою, вона невідома, бо тільки один екземпляр її існує в домі, в якому жив Худорба. Ця історія цінується тут нарівні з історією Кониського, ставлять їй тільки за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана. Діставши її, я велю зробити з неї два списки, один для Вас, а другий для себе»[21] (знаючи, що його лист може потрапити до рук імперських цензорів, фон Бріген нівелює революційне значення цього твору твердженням, що це, нібито, його «хиба»). Але зробити копії з цієї «малоросійської історії» фон Брігену так і не вдалося – раптова смерть російського імператора Олександра І та невдала спроба декабристів повалити імперський уряд повстанням на Сенатській площі у Петербурзі, призвели до арешту 10 січня 1826-го року у Понурівці (за деякими даними у Березівці – іншому маєтку Миклашевських на Стародубщині), й Олександра фон Брігена, й Олександра Миклашевського, і його молодшого брата – Йосипа Миклашевського, якого звинувачували у тому, що він брав участь у таємному товаристві, метою якого було скинення імперської влади на Україні. Йосипа Миклашевського дуже скоро з-під арешту звільнили, не доказавши його вини, але на протест проти імперського свавілля, та в ознаку солідарності з друзями, він пішов у відставку з військової служби, і більше на службу російському уряду не повертався.
Під час арешту братів Миклашевських 1826-го року, в них була вилучена, скоріш за все, й «Історія Русів», бо подальша доля цих екземплярів нам не відома. Знищені владою були й ті списки, якими користувався Кіндратій Рилєєв, коли творив свої думи та поеми, а сам поет, загинув, як відомо, на шибениці, разом зі своїми побратимами – керівниками декабристського повстання. Але на той час «Історія Русів» набула на Стародубщині вже такої великої слави, що знищити її було неможливо. Вже через два роки про неї знову почула не лише Україна, але вся імперія, де десятки народів томилися під важким московським ярмом. 1828-го року до маєтку Безбородьків Гринева приїхали члени стародубського суду Лайкевич та Гамалія, з метою описування місцевої бібліотеки після смерті її господаря. Саме у бібліотеці Безбородьків і було знайдено екземпляр «Історії Русів», копію з якої встиг зробити губерніальний маршалок Степан Ширай.
Знайдений описувачами екземпляр також дуже скоро загинув у нетрях адміністративної бюрократичної машини, але Степан Ширай зробив зі свого списку ще дві копії, які подарував своїм друзям, відомим українським науковцям – Дмитру Бантишу-Каменському та Осипу Бодянському. А вже від них «Історія Русів» у численних списках почала ширитися по всій Україні. Появу цього твору у суспільно-політичному житті Російської імперії можна порівняти із міцним вибухом, який повністю перевернув громадську думку та уявлення багатьох людей про минулу історію України. Не дивлячись на заборону до друку, «Історія Русів» з’являється на книжкових полицях кращих діячів Росії та України. Того самого 1828-го року, ознайомившись із списком «Історії Русів», російський поет Олександр Пушкін розпочинає писати свою поему «Полтава», куди не зважаючи на всю його великодержавницьку любов до Петра І, потрапляють і такі рядки, що безперечно були навіяні «Історією Русів»:
Украйна глухо волновалась,
Давно в ней искра разгоралась.
Друзья кровавой старины
Народной чаяли войны,
Роптали, требуя кичливо,
Чтоб гетман узы их расторг,
И Карла ждал нетерпеливо
Их легкомысленный восторг.
Вокруг Мазепы раздавался
Мятежный крик: пора, пора!
Но старый гетман оставался
Послушным подданным Петра.
Храня суровость обычайну,
Спокойно ведал он Украйну,
Молве, казалось, не внимал
И равнодушно пировал.
«Что ж гетман? - юноши твердили,
Он изнемог; он слишком стар;
Труды и годы угасили
В нем прежний, деятельный жар.
Зачем дрожащею рукою
Еще он носит булаву?
Теперь бы грянуть нам войною
На ненавистную Москву!
Когда бы старый Дорошенко,
Иль Самойлович молодой,
Иль наш Палей, иль Гордеенко
Владели силой войсковой;
Тогда б в снегах чужбины дальной
Не погибали казаки,
И Малороссии печальной
Освобождались уж полки».
Ідеї та думки «Історії Русів» потрапляють і у твори Миколи Гоголя, й у історичні патріотичні поезії Тараса Шевченка. «Історія Русів» знову сколихнула українську свідомість, яку так бажала приспати російська влада. Єдиний раз у Росії надрукована була «Історія Русів» невеликим тиражем 1846-го року, в типографії Московського університету, завдяки наполегливим зусиллям Осипа Бодянського. А вже після цього почала вона ширитися по всьому світові, зробивші свої перші кроки саме на Стародубській землі. Стародубці про це пам’ятають, і цим пишаються.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-24T06:17:08Z

3935204:

=='''''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.'''''==
«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.
«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

[[Файл:Історія Русів.jpg]]

==Ідея проекту==
Продемонструвати студентам величний літопис Київської Русі "Історія Русів". Зрозуміти всю проблематику твору та авторства.

==Автор проекту==
[[Користувач:3935204|Чередник Діана Володимирівна]]

== Матеріали проекту ==
[https://www.google.com/bookmarks/lookup?hl=en&bkmk=1 Колекція посилань веб 2.0]
{| class="wikitable" border="1"
|-
! Категорія
! Опис
|-
| Авторство
| Автор твору невідомий.Група дослідників схилялася до думки, що ним був архієпископ Григорій Кониський, інші - Григорій Полетика, ще інші - князь Олександр Безбородько.Одначе, очевидно, твір вийшов з кіл Новгородсіверського патріотичного гуртка 80 - 90 років XVIII століття, тісно зв'язаних з князем О. Безбородько.
|-
| Значення
| Історію Русів використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.Для всебічного вивчення значення Історії Русів для української та європейської (російської, польської, білоруської та інших) культур лабораторією загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України та Міжнародною громадською організацією «Інститут Україніки» створено в Інтернеті віртуальний музей (Музей однієї книги «Історія Русів»). У музеї представлено перше видання Історії Русів Й. Бодянського, переклад І. Драча. Розпочато накопичення текстів авторів 19-21 століть, які висловлюють свої думки про різні аспекти значення Історії Русів для осмислення етнонаціональної історії східних слов'ян (І. Крип'якевич, Л. Кучма, О. Пушкін, В. Соболь, Н. Ульянов, М.-Л. Чепа та інші), і, зокрема, українців. Промовистим є той факт, що у роки радянської влади «Історія Русів» трактувалася як «антирадянський» твір, про що свідчить лист відомої дисидентки Оксани Мешко до Президії Верховної Ради УРСР від березня 1978 року.
|-
| Тема
| Розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору — національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

|-
| Ідея
| Засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.
|-
| Основна думка
| Історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь — першодержава тільки українського народу.
|-
| Жанр
| Твір написаний у традиціях козацьких літописів. Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.
|-
| Проблеми
| Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».
|-
| Ставлення автора
| Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.
|}
===Інтернет ресурси проекту===
#[[http://litopys.org.ua/istrus/rusiv.htm]]Історія Русів. Переклад І. Драча - Ізборник
#[[http://dovidka.biz.ua/istoriya-rusiv-analiz/]] «ІСТОРІЯ РУСІВ» АНАЛІЗ
#[[http://incognita.day.kiev.ua/istoriya-rusiv-mifi-ta-fakti.html]]«Iсторія Русів»: міфи та факти

===Додаткові матеріали проекту===
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

==Результати проекту==

[https://drive.google.com/file/d/0B_ImGR8RJBSmWXg2dXNmdm9UenM/view?usp=sharing Презентація на тему: Історія Русів. Проблема авторства.Патріотизм літопису]

«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.
«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.
Історія появи
Перша згадка про «Історію Русів» зустрічається в 1828 році, після знахідки рукопису в бібліотеці м. Грінева. Цей твір добре знали М. Гоголь, О. С. Пушкін, кирило-мефодіївці, і також Тарас Шевченко.
Вперше видана Осипом Бодянським у Москві в 1846 році в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремим виданням. Друге видання було здійснено в Нью-Йорку в 1956 році у перекладі В. Давиденка, а третє, останнє видання, вже у незалежній Україні у 1991 році (переклад І. Драча). Вперше твір дослівно цитується без посилання на джерелаП. П. Гулаком-Артемовським в його творі «Дещо про того Гараська» у 1819 році. Вперше на «Історію Русів» як на рукописне джерело «малоросійської історії» посилається Д. М. Бантиш-Каменський у другому виданні своєї «Історії» у 1830 році Першу рецензію на твір написав О. С. Пушкін в статті «Собрание сочинений Георгия Кониского» у 1836 році. У 1839 році переклав польською мовою і надрукував окремі фрагменти твору польський історик О.Мацейовський. Вперше ілюстрував текст «Історії Русів» Т. Г. Шевченко у 1844 році Англійською мовою опублікована завдяки Гарвардському проекту у серії «Гарвардська Бібліотека Давнього Українського Письменства».

Вступ
У передмові автор обґрунтовує необхідність написання історії Малої Росії тим, що по визволенні її від татар вона у загальній російській Історії замовчувалася. Незважаючи на те, що істориків і літописців у Малій Росії не бракувало, але внаслідок плюндрувань, згуби та всеспалення неможливо було зберегти будь-що цілим. З цієї причини взято цю історію із літописів і записок Білоруських. Цими словами читач відсилається до одного з прототекстів Історії Русів — літопису В. Рубана. У заключному абзаці передмови автор жалкує, що деякі безглузді речі і наклепи в самі літописи внесли питомі руси, посилаючись на одну «шкільну історійку», в якій «виводиться на сцену якась нова земля над Дніпром, а до того ця земля була пустельна і безлюдна, а Козаків на Русі не бувало. Але, видно, — зазначає автор — пан письменник такої нікчемної історійки не бував ніде, окрім своєї школи». Знаючи рік, коли автор Історії Русів А. І. Чепа отримав у подарунок від М. Берлинського його «історійку» (1810), можна достовірно визначити, що передмова була написана не раніше 1810 року.

Основна частина
В основній частині твору автор оглядає історію народу України-Руси (народу Слов'янського) з найдавніших часів до нашестя Татарського екстрактом, а від того нашестя — широко і докладно. Автор наголошує, що цей народ переселився з Азії від часів Вавілонського змішання мов, став мешкати від гір Рифейських і від моря Каспійського на сході до ріки Вісли і моря Варязького на Заході: і від Чорного моря і ріки Дунаю на півдні до північного океану і Балтійського моря на Півночі.
Після нашестя багато уваги приділено Козаччині, Хмельниччині, Гетьманщині. Історична концепція твору продовжує традиції козацьких літописів. По суті, це перша політична історія України. З огляду на цензуру, багато своїх власних думок автор ховає між рядками або приписує їх неіснуючим історичним особам минулого. «Історія Русів» — твір, що з'явився на рубежі сторіч і тривалий час поширювався в рукописному варіанті (вийшов друком лише 1846 p.). За жанром ця робота, власне, не є науковою працею, фахівці називають її «політичним памфлетом», написаним у традиціях козацьких літописів. Автор змальовує картину історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769 р. Основна увага приділена періодам Козаччини, Хмельниччини, Гетьманщини. В основі історичної концепції твору лежать ідеї автономізму, республіканства, протесту проти національного поневолення. Намагаючись обґрунтувати право народу на свободу та державність, автор стверджував, що тільки Україна була прямою спадкоємицею Київської Русі; польсько-литовська доба — це час розвитку української автономії, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею «як вільний з вільним і рівний з рівним»; Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького — це справедлива боротьба пригніченого народу за своє «буття, свободу, власність».

«Історія Русів» — це перша своєрідна політична історія України. Цей політичний памфлет характеризується не тільки яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). Безумовно, у цьому творі надзвичайно багато суб'єктивного, але його автор стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його думку рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму страждаючому народові. Не випадково, критично оцінюючи «Історію Русів», Д. Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки».
Книга складається з ІІІ частин:
• Частина І-ша складається з Розділів І — V. Описується історія України від першого гетьмана Лянцкоронського до гетьмана Богдана Хмельницького і походу польського короля Яна II Казимира до України;
• Частина ІІ-га складається з Розділів І — V. Описується історія України від підписання Зборовського трактату і до посилання до Сибіру гетьмана Самойловича;
• Частина ІІІ-тя складається з Розділів І — V. Описується історія України від обрання Івана Степановича Мазепи гетьманом України до царювання цариці Катерини ІІ і ліквідації козацтва.
Джерела, на які посилається автор
В основу написання «Історії Русів» лягла низка вітчизняних історичних творів: друкованих («Краткая малороссийская летопись» (СПб, 1777), «Записки о Малороссии, её жителях і произведениях» (СПб,1798), «Краткая Российская история» (М., 1800); та рукописних (рукописи А. І. Чепи, А.Рігельмана, батька і сина Полетик). Автор посилається також на античних та середньвічних авторів — Птолемея, Геродота, Страбона, Діодора, Вольтера. Велике враження на творця «Історії Русів» справили історіософські праці Йоганна Готфріда Гердера
Автор
Щодо точної дати написання та авторства «Історії Русів» є різні гіпотези. Найпоширенішою і найпершою за часом виникнення є та, що автором «Історії Русів» слід вважати архієпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського Георгія (Кониського) (О. Бодянський).
Пізніше з'явилися припущення, що авторами можуть бути:
• князь О. Безбородько (М. Возняк, П. Клепацький, М. Слабченко, А. Яковлів та ін.),
• О. Лобисевич (О. Оглоблин),
• В.Лукашевич (М. Петровський),
• О. М. Маркович (О. Ільїн, Ф. Шевченко),
• В.Полетика (І. Борщак, В. Горленко, А. Єршов та ін.),
• Г.Полетика (М. Василенко, Д. Дорошенко, В. Іконников, О. Лазаревський та ін.),
• Василь і Григорій Полетики (М. Грушевський тощо),
• князь М. Репнін-Волконський (М. Драгоманов),
• В. і О. Ханенки, А. Худорба та ін.
• Чепа Андріян
Деякі дослідники, зокрема О. Оглоблин, припускають, що автор «Історії Русів» належав до Новгород-Сіверського гуртка українських автономістів кінця 18 ст. і був пов'язаний спільними ідейно-політичними та службовими інтересами з кн. О. Безбородьком (О. Оглоблин). Інші дослідники дотримуються думки, що автор «Історії Русів» належав до ліберального оточення малоросійського генерал-губернатора кн. М. Репніна-Волконського в Полтаві (М. Максимович). Хронологія датування створення «Історії Русів» коливається в межах 1760–1820. Цілком імовірно також, що «І. Р.» пройшла кілька редакцій, остання з яких була на початку 19 ст..

Значення
Історію Русів використовували при написанні своїх історико-літературних творів Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Гоголь, Микола Костомаров.
Для всебічного вивчення значення Історії Русів для української та європейської (російської, польської, білоруської та інших) культур лабораторією загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України та Міжнародною громадською організацією «Інститут Україніки» створено в Інтернеті віртуальний музей (Музей однієї книги «Історія Русів»). У музеї представлено перше видання Історії Русів Й. Бодянського, переклад І. Драча. Розпочато накопичення текстів авторів 19-21 століть, які висловлюють свої думки про різні аспекти значення Історії Русів для осмислення етнонаціональної історії східних слов'ян (І. Крип'якевич, Л. Кучма, О. Пушкін, В. Соболь, Н. Ульянов, М.-Л. Чепа та інші), і, зокрема, українців. Промовистим є той факт, що у роки радянської влади «Історія Русів» трактувалася як «антирадянський» твір, про що свідчить лист відомої дисидентки Оксани Мешко до Президії Верховної Ради УРСР від березня 1978 року.
Широке коло дослідників вважає, що «Історія Русів» була створена на Стародубщині, адже найвідоміші екземпляри цієї праці були знайдені на початку ХІХ ст. саме тут – у Гриневі та Понурівці, маєтках української козацької старшини Безбородьків та Миклашевських. Валерій Шевчук вважає автором «Історії Русів» Архипа Худорбу, учасника Новгород-Сіверського патріотичного гуртка, козацького урядовця з Сіверщини. Дійсно, подіям на Стародубщині у 18-му ст., в «Історії Русів» відведено багато місця, можна навіть сказати, що «Історія Русів» є своєрідним продовженням «Літопису Самовидця», автор якої також жив на Стародубщині, та завершив свою історію початком ХVІІІ ст., а автор «Історії Русів» її продовжив. Патріотичний зміст «Історії Русів» наслідує тим традиціям, які розпочав Роман Ракушка у своєму великому творі. Через «Історію Русів» ми можемо подивитися на те, як сприймали стародубці бурхливі події ХVІІІ ст.
Розпочинається це століття для стародубців в «Історії Русів» палкою промовою гетьмана Івана Мазепи на території Стародубського полка, у Семенівці, перед зустріччю із шведами. Автор «Історії Русів» вустами Мазепи називає Росію «деспотичною державою», та вимагає від українців боротьби за волю. Потім автор виказує схвальне відношення до шведського війська на теренах краю, яке поводилося з українцями «як друзі». В «Історії Русів» написано про це так: «Вступ Шведів зовсім не схожий був на навалу неприятельську, і нічого він в собі ворожого не мав, а переходили вони села обивательські і ниви їхні, як друзі та скромні мандрівники, не займаючи нічиєї власності і не чинячи усіх тих бешкетів, свавільств та всякого роду безчинств, що свої війська звичайно по селах чинять під титулом: «Я — слуга Царський! Я служу Богові і Государеві за весь мир Християнський! Кури і гуси, молодиці й дівки нам належать по праву воїна і по наказу його Благородія!» Шведи, навпаки, нічого в обивателів не вимагали і ґвалтом не брали, але де їх знаходили, купували в них добровільним торгом і за готівку».
І далі, усяке російське свавілля, що відбувалося на Стародубщині після Полтави – Меншиковські репресії у Почепі, відбирання російським урядом земель в українських поміщиків на користь старообрядців, муки та смерть стародубських козаків на будівництві Ладозького каналу, полковники-росіяни, які нічого не тямили в українських реаліях, а тільки набивали грошима власні кишені, усі ці події яскраво змальовані в «Історії Русів», причому автор завжди рішуче встає на бік покривдженого українського населення Стародубщини, проти російських адміністраторів. Так наприклад описує він звірства російського генерала Карла Бірона, брата коханця російської імператриці Анни Іванівни, у Стародубі: «На самий спогад про шаленства брата його, кульгавого і майже безногого Бірона, здригаються мешканці Стародуба та його околиць. Він, бувши цілковитим калікою, мав, одначе, ранг повного Генерала Російського і, квартируючи декілька років у Стародубі з військом і численним штатом, подобився пишністю і чванливістю самому гордому Султанові Азіатському, а поведінка його ще більше мала в собі варварських химер. І, не кажучи про численний сераль, сформований і комплектований насильством, хапали жінок, особливо тих, що мали немовлят, відбирали в них грудних дітей, а замість них змушували груддю своєю годувати малих цуценят для мисливської зграї того недолюда; інші ж його мерзоти паскудять саму уяву людську».
На відміну від Романа Ракушки, автора «Літопису Самовидця», автор «Історії Русів» вельми негативно відноситься й до росіян-старообрядців, які заселяли Стародубщину починаючи з ХVІІ ст. І його можна зрозуміти. Якщо для Романа Ракушки старообрядці були бідним, гнаним та пригнобленим російським людом, якому стародубські українці надавали притулок та рятували життя, то для автора «Історії Русів» старообрядці є вірними слугами імперського режиму, які помстилися брудною невдячністю українцям Стародубщини за їхню гостинність. Тому про старообрядців, які зневажливо називали українців Стародубщини «хохльонками», та ширили міжнаціональну ворожнечу в краї, автор «Історії Русів» писав так: «Численні акти їхні, або різноманітні толки, не підходять до жодної секти Християнської чи деїстичної, а суть — одна маячня мужицька, взята з найгрубішого поганства і примножена безумними забобонами. Вона полягає у виборі ручних перстів, котрими б хрестилися сильніше, і в розборі образів Угодничих та хрестів Христових; і котрий образ од інших старіший, багатший та потворніший, той у них і достойніший до почитання; хрест, що має більше кінців, є кращий од тих, що з чотирма кінцями, і їх дехто вважає за печать Антихристову. Рівно і про книги Християнські теж верзуть, що котра з них старіша і менше зрозуміла, та й святіша; і в таких розборах увесь їхній догмат полягає. Про суть же самої релігії та закон Християнський і поняття вони не мають, а ладні сперечатися за все з найбільшими богословами до шаленства і радше підуть на всякі муки, як признаються в тому, чого не розуміють».
Поширення «Історії Русів»
Головним центром, у якому збиралися на початку ХІХ ст. патріоти української Стародубщини, була Понурівка, маєток Миклашевських. Будучи противником російського імперського деспотизму, Михайло Миклашевський і дітей своїх виховував у європейських демократичних традиціях. Старший син Миклашевського Олександр, перебуваючи у Петербурзі, став членом таємного товариства офіцерів Ізмайлівського полка, які готувалися до знищення збройним шляхом царської влади у Росії та перетворення імперії у демократичну федеративну державу рівноправних народів. Вступивши до лав декабристів, Олександр Миклашевський ознайомив російських борців-демократів з великою історичною працею свого земляка-стародубця «Історією Русів». Цей патріотичний український твір настільки вразив росіян-декабристів своїм демократичним духом, що головний ідеолог цього антиімперського руху Кіндратій Рилєєв відтепер розпочав писати свої агітаційні праці виключно на українську тематику, узявши за історичне джерело саме «Історію Русів». Прочитавши «Історію Русів», Рилєєв вважав українців найдемократичнішим народом на теренах імперії, і саме волелюбність українців ставив за взірець росіянам у боротьбі проти царату. Свої історичні поезії Рилєєв з цього часу називає «думами», на кшталт українських, та заходиться писати відразу три великі поеми з української історії – «Войнаровський» , «Мазепа» та «Наливайко». Сподіваючись, що на Стародубщині могли зберегтися ще якийсь українські демократичні твори, Рилєєв вимагає від свого друга (також декабриста та родича Михайла Миклашевського, одруженого з його дочкою Софією) – Олександра фон Брігена, відвідати свого тестя у Понурівці, та пошукати там нових українських антиімперських творів. Олександр фон Бріген схиляється на пропозицію свого друга, і в листі від 1825-го року пише до Кіндратія Рилєєва з Понурівки: «Я буду прикладати старання дослати Вам, наскільки можна, матеріали із малоросійської історії, маю на увазі дістати таку історію, писану сучасником Кониського Худорбою, вона невідома, бо тільки один екземпляр її існує в домі, в якому жив Худорба. Ця історія цінується тут нарівні з історією Кониського, ставлять їй тільки за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана. Діставши її, я велю зробити з неї два списки, один для Вас, а другий для себе»[21] (знаючи, що його лист може потрапити до рук імперських цензорів, фон Бріген нівелює революційне значення цього твору твердженням, що це, нібито, його «хиба»). Але зробити копії з цієї «малоросійської історії» фон Брігену так і не вдалося – раптова смерть російського імператора Олександра І та невдала спроба декабристів повалити імперський уряд повстанням на Сенатській площі у Петербурзі, призвели до арешту 10 січня 1826-го року у Понурівці (за деякими даними у Березівці – іншому маєтку Миклашевських на Стародубщині), й Олександра фон Брігена, й Олександра Миклашевського, і його молодшого брата – Йосипа Миклашевського, якого звинувачували у тому, що він брав участь у таємному товаристві, метою якого було скинення імперської влади на Україні. Йосипа Миклашевського дуже скоро з-під арешту звільнили, не доказавши його вини, але на протест проти імперського свавілля, та в ознаку солідарності з друзями, він пішов у відставку з військової служби, і більше на службу російському уряду не повертався.
Під час арешту братів Миклашевських 1826-го року, в них була вилучена, скоріш за все, й «Історія Русів», бо подальша доля цих екземплярів нам не відома. Знищені владою були й ті списки, якими користувався Кіндратій Рилєєв, коли творив свої думи та поеми, а сам поет, загинув, як відомо, на шибениці, разом зі своїми побратимами – керівниками декабристського повстання. Але на той час «Історія Русів» набула на Стародубщині вже такої великої слави, що знищити її було неможливо. Вже через два роки про неї знову почула не лише Україна, але вся імперія, де десятки народів томилися під важким московським ярмом. 1828-го року до маєтку Безбородьків Гринева приїхали члени стародубського суду Лайкевич та Гамалія, з метою описування місцевої бібліотеки після смерті її господаря. Саме у бібліотеці Безбородьків і було знайдено екземпляр «Історії Русів», копію з якої встиг зробити губерніальний маршалок Степан Ширай.
Знайдений описувачами екземпляр також дуже скоро загинув у нетрях адміністративної бюрократичної машини, але Степан Ширай зробив зі свого списку ще дві копії, які подарував своїм друзям, відомим українським науковцям – Дмитру Бантишу-Каменському та Осипу Бодянському. А вже від них «Історія Русів» у численних списках почала ширитися по всій Україні. Появу цього твору у суспільно-політичному житті Російської імперії можна порівняти із міцним вибухом, який повністю перевернув громадську думку та уявлення багатьох людей про минулу історію України. Не дивлячись на заборону до друку, «Історія Русів» з’являється на книжкових полицях кращих діячів Росії та України. Того самого 1828-го року, ознайомившись із списком «Історії Русів», російський поет Олександр Пушкін розпочинає писати свою поему «Полтава», куди не зважаючи на всю його великодержавницьку любов до Петра І, потрапляють і такі рядки, що безперечно були навіяні «Історією Русів»:
Украйна глухо волновалась,
Давно в ней искра разгоралась.
Друзья кровавой старины
Народной чаяли войны,
Роптали, требуя кичливо,
Чтоб гетман узы их расторг,
И Карла ждал нетерпеливо
Их легкомысленный восторг.
Вокруг Мазепы раздавался
Мятежный крик: пора, пора!
Но старый гетман оставался
Послушным подданным Петра.
Храня суровость обычайну,
Спокойно ведал он Украйну,
Молве, казалось, не внимал
И равнодушно пировал.
«Что ж гетман? - юноши твердили,
Он изнемог; он слишком стар;
Труды и годы угасили
В нем прежний, деятельный жар.
Зачем дрожащею рукою
Еще он носит булаву?
Теперь бы грянуть нам войною
На ненавистную Москву!
Когда бы старый Дорошенко,
Иль Самойлович молодой,
Иль наш Палей, иль Гордеенко
Владели силой войсковой;
Тогда б в снегах чужбины дальной
Не погибали казаки,
И Малороссии печальной
Освобождались уж полки».
Ідеї та думки «Історії Русів» потрапляють і у твори Миколи Гоголя, й у історичні патріотичні поезії Тараса Шевченка. «Історія Русів» знову сколихнула українську свідомість, яку так бажала приспати російська влада. Єдиний раз у Росії надрукована була «Історія Русів» невеликим тиражем 1846-го року, в типографії Московського університету, завдяки наполегливим зусиллям Осипа Бодянського. А вже після цього почала вона ширитися по всьому світові, зробивші свої перші кроки саме на Стародубській землі. Стародубці про це пам’ятають, і цим пишаються.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-03T07:07:31Z

3935204:

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-03T06:57:14Z

3935204:

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-03T06:56:38Z

3935204:

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-03T06:55:35Z

3935204:

Користувач:3935204

2015-11-03T06:54:13Z

3935204:

'''''Чередник Діана Володимирівна'''''
[[Файл:Diana.jpg|міні]]
== Про себе ==
Студентка 11 групи факультету філології та журналістики КДПУ ім. Винниченка
== Мої інтереси ==
Займаюсь хореографією, танцюю в Народному художньому ансамблі "Світанок" вже 12 років, люблю читати, подорожувати, прогулянки на велисопеді, слухати музику.

== Проекти в яких беру участь ==
[[Проект з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ", ФФЖ]]

== Мої роботи ==
[[«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.]]
[[Категорія: Студенти]]

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-03T06:50:32Z

3935204:

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-03T06:35:36Z

3935204: /* Ідея проекту */

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-11-03T06:32:09Z

3935204:

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-10-27T06:52:47Z

3935204: /* «Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису. */

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-10-27T06:46:12Z

3935204:

=='''''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.'''''==
[[Файл:Історія Русів.jpg]]

==Ідея проекту==
Розкрийте задум, мету вашого проекту, передбачуваний результат

==Автор проекту==
Чередник Діана Володимирівна,[[Користувач:3935204|Чередник Діана Володимирівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===
#[[http://litopys.org.ua/istrus/rusiv.htm]]Історія Русів. Переклад І. Драча - Ізборник
#[[http://dovidka.biz.ua/istoriya-rusiv-analiz/]] «ІСТОРІЯ РУСІВ» АНАЛІЗ
#[[http://incognita.day.kiev.ua/istoriya-rusiv-mifi-ta-fakti.html]]«Iсторія Русів»: міфи та факти

===Додаткові матеріали проекту===
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

==Результати проекту==
Звіт у вигляді презентації.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-10-27T06:43:55Z

3935204:

=='''''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.'''''==
[[Файл:Історія Русів.jpg]]

==Ідея проекту==
Розкрийте задум, мету вашого проекту, передбачуваний результат

==Автор проекту==
Чередник Діана Володимирівна,[[Користувач:3935204|Чередник Діана Володимирівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===
#[[http://litopys.org.ua/istrus/rusiv.htm]]Історія Русів. Переклад І. Драча - Ізборник

===Додаткові матеріали проекту===
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

==Результати проекту==
Звіт у вигляді презентації.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-10-27T06:37:16Z

3935204: /* «Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису. */

=='''''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.'''''==
[[Файл:Історія Русів.jpg]]

==Ідея проекту==
Розкрийте задум, мету вашого проекту, передбачуваний результат

==Автор проекту==
Чередник Діана Володимирівна,[[Користувач:3935204|Чередник Діана Володимирівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===
Список посилань на ресурси проекту (якщо посилань багато, то зробіть на новій сторінці).

===Додаткові матеріали проекту===
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

==Результати проекту==
Звіт у вигляді презентації.

Файл:Історія Русів.jpg

2015-10-27T06:36:18Z

3935204:

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-10-27T06:34:50Z

3935204: /* Автор проекту */

=='''''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.'''''==
Якщо є додайте логотип проекту

==Ідея проекту==
Розкрийте задум, мету вашого проекту, передбачуваний результат

==Автор проекту==
Чередник Діана Володимирівна,[[Користувач:3935204|Чередник Діана Володимирівна]]

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===
Список посилань на ресурси проекту (якщо посилань багато, то зробіть на новій сторінці).

===Додаткові матеріали проекту===
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

==Результати проекту==
Звіт у вигляді презентації.

Група 11-2, факультет філології та журналістики, 2015-2016 н.р.

2015-10-27T06:34:18Z

3935204: /* Список студентів (за алфавітом) */

===Список студентів (за алфавітом)===
# [[Користувач:3932536|Мовсісян Вікторія]]
# [[Користувач:3920154|Хачатрян Ані]]
# [[Користувач:3920391|Мурадова Сабіна]]
# [[Користувач:4101877|Чорна Анастасія]]
# [[Користувач:3990542|Кудряшова Яна]]
#[[Користувач:3954290|Деркач Катерина Валеріївна]]
#[[Користувач:4051250|Васильєва Марина Олегівна]]
#[[Користувач:3935204|Чередник Діана Володимирівна]]

===Історія створення групи===
Утворилася 11(2) група 1 вересня 2015 року.
Куратор групи:
Демешко Інна Миколаївна

===Список проектів в яких приймає участь група===
* [[Проект з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ", ФФЖ]]
*

-----

===Список наших ресурсів в інтернет===

Наприклад, блог групи, груповий фотоальбом та ін.

[[category:Академічні групи]]

Група 11-2, факультет філології та журналістики, 2015-2016 н.р.

2015-10-27T06:31:49Z

3935204: /* Список студентів (за алфавітом) */

===Список студентів (за алфавітом)===
# [[Користувач:3932536|Мовсісян Вікторія]]
# [[Користувач:3920154|Хачатрян Ані]]
# [[Користувач:3920391|Мурадова Сабіна]]
# [[Користувач:4101877|Чорна Анастасія]]
# [[Користувач:3990542|Кудряшова Яна]]
#[[Користувач:3954290|Деркач Катерина Валеріївна]]
#[[Користувач:3935204|Чередник Діана Володимирівна]]

===Історія створення групи===
Утворилася 11(2) група 1 вересня 2015 року.
Куратор групи:
Демешко Інна Миколаївна

===Список проектів в яких приймає участь група===
* [[Проект з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ", ФФЖ]]
*

-----

===Список наших ресурсів в інтернет===

Наприклад, блог групи, груповий фотоальбом та ін.

[[category:Академічні групи]]

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-10-27T06:28:58Z

3935204: /* Введіть назву проекту */

=='''''«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.'''''==
Якщо є додайте логотип проекту

==Ідея проекту==
Розкрийте задум, мету вашого проекту, передбачуваний результат

==Автор проекту==
ПІП автора(ів), посилання на їхні власні сторінки

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===
Список посилань на ресурси проекту (якщо посилань багато, то зробіть на новій сторінці).

===Додаткові матеріали проекту===
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

==Результати проекту==
Звіт у вигляді презентації.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

2015-10-27T06:27:20Z

3935204: Створена сторінка: {{subst:Шаблон:Шаблон проекту}}

=='''''Введіть назву проекту'''''==
Якщо є додайте логотип проекту
==Ідея проекту==
Розкрийте задум, мету вашого проекту, передбачуваний результат

==Автор проекту==
ПІП автора(ів), посилання на їхні власні сторінки

== Матеріали проекту ==
===Інтернет ресурси проекту===
Список посилань на ресурси проекту (якщо посилань багато, то зробіть на новій сторінці).

===Додаткові матеріали проекту===
Посилання на файли, презентації та інші корисні матеріали

==Результати проекту==
Звіт у вигляді презентації.

Користувач:3935204

2015-10-27T06:22:17Z

3935204: /* Мої роботи */

'''''Чередник Діана Володимирівна'''''
[[Файл:Diana.jpg|міні]]
== Про себе ==
Студентка 11 групи факультету філології та журналістики КДПУ ім. Винниченка
== Мої інтереси ==
Займаюсь хореографією, танцюю в Народному художньому ансамблі "Світанок" вже 12 років, люблю подорожувати.

== Проекти в яких беру участь ==
[[Проект з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ", ФФЖ]]

== Мої роботи ==
[[«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.]]
[[Категорія: Студенти]]

Користувач:3935204

2015-10-27T06:21:30Z

3935204: /* Мої роботи */

'''''Чередник Діана Володимирівна'''''
[[Файл:Diana.jpg|міні]]
== Про себе ==
Студентка 11 групи факультету філології та журналістики КДПУ ім. Винниченка
== Мої інтереси ==
Займаюсь хореографією, танцюю в Народному художньому ансамблі "Світанок" вже 12 років, люблю подорожувати.

== Проекти в яких беру участь ==
[[Проект з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ", ФФЖ]]

== Мої роботи ==
[[«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.]]
[[Категорія студенти]]

Користувач:3935204

2015-10-27T06:16:11Z

3935204:

'''''Чередник Діана Володимирівна'''''
[[Файл:Diana.jpg|міні]]
== Про себе ==
Студентка 11 групи факультету філології та журналістики КДПУ ім. Винниченка
== Мої інтереси ==
Займаюсь хореографією, танцюю в Народному художньому ансамблі "Світанок" вже 12 років, люблю подорожувати.

== Проекти в яких беру участь ==
[[Проект з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ", ФФЖ]]

== Мої роботи ==
В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.

[[Категорія студенти]]

Тематика проектів з "ОІ та ІКТ" та "Історії української літератури", 2015-2016 н.р.

2015-10-20T06:02:37Z

3935204: /* Драматургія ХVІІІ ст. */

{{ОІтаІКТ-32. Навігаційне меню до проекту з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ"}}
Для вибору теми проекту створіть внутрішнє посилання на власну сторінку біля обраної теми. Наприклад:

''Причини появи регіонального літописання. [[Користувач:Андронатій Павло Іванович|Андронатій Павло Іванович]].''
----
==Перекладна література Київської Русі.==
Періодизація давньої літератури.

Причини засвоєння візантійської культури й літератури в давній Україні.

Роль давньоболгарського посередництва в процесі засвоєння перекладної літератури.

Значення перекладної літератури в становленні оригінального письменства.

Біблія як явище літератури. Походження, композиція, тематичні групи біблійних книг.

Характеристика книг навчальних поетичних Старого Заповіту: Книги Нового Заповіту. «Євангеліє від Матвія» .

==«Велесова книга» – пам’ятка дохристиянської писемності Русі==[[Користувач:3979331]]/Казанцева Юлія

Відомості про дохристиянську писемність русичів (Чорноризець Храбр «Сказання про письмена слов’янські», «Крехівська палея» про руські письмена, «Паломські житія св. Кирила та Мефодія»).

Історія віднайдення та вивчення «Велесової книги».

Хронологічні межі осмислюваного матеріалу.

Проблема авторства.

Провідні теми та ідеї пам’ятки: (походження русичів; патріотизм і демократизм – основа життя праукраїнців; язичницьке світобачення наших предків; боротьба з ворогами та заклик до єднання.)

==Оригінальна література Київської Русі. «Повість врем’яних літ»==
Причини виникнення оригінальної літератури.

Художня своєрідність жанру літопису як історико-літературного твору: (причини появи; теорії походження, та особливості трансформації; редакції, списки, літописні зведення; поняття про загальноруський та регіональний характер літописання.)

Джерела літописання (відповідь ілюструвати конкретними текстами).

Художня реалізація основних тем та ідей «Повісті...» (на матеріалі конкретних текстів).
Жанрова характеристика літописної оповіді (порічні записи, оповідання, повісті, сказання – ілюструвати текстами).

Концепція образів-персонажів «Повісті...».

==Оригінальна література Київської Русі. Регіональне літописання. Київський та Галицько-Волинський літописи.==

Причини появи регіонального літописання.

Хронологічні межі літописів.[[Користувач:3990542|Кудряшова Яна]]

==Оригінальна література Київської Русі. Жанрова палітра ==

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха.

Києво-Печерський патерик.[[Користувач:3954290]]

==«Слово о полку Ігоревім»==
Історія знаходження пам’ятки. Проблема автентичності. [[Користувач:3932536|Мовсісян Вікторія]]

Історична основа твору. Зіставити з відповідним записом з Київського літопису.

Проблема автора «Слова...»? Спроби вчених встановити його особу. Жанрові особливості. Своєрідність композиції.

Політичні ідеї «Слова...»:

Автор «Слова…» і Боян. Творча полеміка з приводу манери художнього висловлювання.

Усна народна поетична творчість в поемі. Зв’язок язичництва та християнства.

Світ історії у «Слові…». Глибина історичного мислення автора.

Масштабність географічного мислення в поемі. Засоби його втілення.

Образ природи. Світ рослин, тварин, природних стихій.

Образ князя Ігоря. Особливість у трактуванні мотиву походу на половців.

Образ Всеволода. Майстерність у змалюванні.

Образ Ярославни в контексті долі жінки за тривалих міжкнязівських воєн.

Художня досконалість тексту на рівні власне словесної форми. (тропи, стилістичні фігури). Виписати найяскравіші тропи, стилістичні фігури.

Художні переклади та переспіви «Слова…» в українській літературі.

==Латиномовна та польськомовна поезія ХVІ–ХVІІ ст.==

Проблема полілінгвістичності в давній літературі. Причини виникнення латиномовного українського віршування.

Стильові моделі Ренесансу і Бароко в українській літературі ХVІ–ХVІІ ст.

Павло Русин із Кросна (бл. 1470–бл. 1517). Біографічні відомості. Аналіз вірша «Похвала поезії».

Образ України в «Роксоланії» Себастьяна Кленовича (бл. 1550–1602 або 1608). Ідейно-тематичний зміст твору.
Симон Пекалід «Про Острозьку війну під П’яткою проти низових…». Образ козацтва. Ліризм автора.

Іван Домбровський «Дніпрові камени». Образ Дніпра в контексті національної історії.

Польськомовна поезія. Бароковий світ у поезіях Л. Барановича (1620–1693) «Веселка в небі – тішитись
треба», «Про сонце», «Про час для всього – доброго й злого».

==Полемічна література.==
Поняття про полемічну літературу. Протікання полеміки, періодизація.[[Користувач:3920154|Хачатрян Ані]]

Специфіка жанру послань. Суспільно-історичні передумови формування жанру.

Іван Вишенський. Постать автора. Суперечність світогляду.

«Викриття диявола-світодержця». Пафос твору. Композиційні особливості, форма викладу.

Художнє відображення України після підписання Брестської унії у «Посланні до снископів»:

Огляд життя і творчості М. Смотрицького.

«Тренос» М.Смотрицького.

==Віршована література ХVІІ ст.==

З літератури І пол. ХVІІ ст.:

1. Жанрова палітра (панегіричні, історичні, релігійно-моралізаторські). Особливості силабічного віршування.

2. Софроній Почаський «Євхаристиріон, або Вдячність…».

3. Касіян Сакович «Вірші на жалосний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича Сагайдачного».

З літератури ІІ пол. ХVІІ ст.:

1.Київські поетики XVII століття і їх вплив на тогочасну поезію.

2.Жанрово-тематичні групи (духовна, етикетна, громадсько-політична, поезія індивідуального життя).

3.Іван Величковський як представник «курйозного віршування». Біографічні відомості.

== Віршована література ХVІІІ ст.==

Особливості розвитку поетичної творчості у ХVІІІ ст.

Бурлескна творчість мандрівних дяків. Сатирична поезія.

Соціально-політична, антиклерикальна сатира («Плач Київських ченців»). Форма викладу, світ життя монахів крізь призму сатири

«Пекельний Марко». Гумористичне осмислення пригод козаків-характерників.

Інтимна лірика. С. Климовський «Їхав козак за Дунай». Відомості про автора. Популярність твору.

Філософська лірика. О. Падальський «Пісня о світі». Мотив розчарування, невлаштованість життя.

==Драматургія ХVІІ ст.==

Драматургія кінця ХVІ– початку ХVІІ ст. Витоки шкільної драми в українській літературі. Жанри. Інтермедії як перші зразки української ігрової вистави.

Драматургія кінця ХVІІ– початку ХVІІІ ст. Жанри шкільної драми: різдвяні, великодні, міраклі, мораліте, історичні.

Вертеп. Система образів. Ідейне звучання.

==Драматургія ХVІІІ ст. ==
Життєвий та творчий шлях Феофана Прокоповича.[[Користувач:3920391|Мурадова Сабіна]]

Історична драма Ф. Прокоповича «Володимир»

Постать Георгія Кониського в українській культурі та літературі.

«Воскресіння мертвих» Г. Кониського зразок драми-мораліте:

==Козацькі літописи ХVІІІ ст. ==
Суспільно-політичні причини відродження жанру літописання на початку XVIII століття.

Літопис Самовидця. Гіпотези про авторство. Коментар та аналіз фрагментів: «Року 1663 (чорна рада)», «Року 1677».

Постать Григорія Грабянки та його літопис.

Самійло Величко та його твір.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.[[Користувач:3935204|Чередник Діана]]

==Творчість Г. Сковороди==

Життєвий і творчий шлях Г. Сковороди. Його філософські, педагогічні, літературно-естетичні та суспільно-політичні погляди. [[Користувач:3956706|Віхтоденко Аліна]]

«Сад божественних пісень» як ліричний щоденник митця. Основні мотиви поезій, їх філософський характер.

Жанр байки у світовій та українській літературі. Історія написання збірки «Басні Харківські». Оцінка художнього потенціалу жанру байки Г.Сковородою («Лист-посвята П.Панкову»).

Ідейно-тематичні групи байок.

Філософські твори Г.Сковороди. [[Користувач:4051250
|Васильєва Марина]]

Значення творчості Г.Сковороди для української літератури та культури.
[[Користувач:3964122|Колтунова Анна]]

Тематика проектів з "ОІ та ІКТ" та "Історії української літератури", 2015-2016 н.р.

2015-10-20T06:01:51Z

3935204: /* Козацькі літописи ХVІІІ ст. */

{{ОІтаІКТ-32. Навігаційне меню до проекту з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ"}}
Для вибору теми проекту створіть внутрішнє посилання на власну сторінку біля обраної теми. Наприклад:

''Причини появи регіонального літописання. [[Користувач:Андронатій Павло Іванович|Андронатій Павло Іванович]].''
----
==Перекладна література Київської Русі.==
Періодизація давньої літератури.

Причини засвоєння візантійської культури й літератури в давній Україні.

Роль давньоболгарського посередництва в процесі засвоєння перекладної літератури.

Значення перекладної літератури в становленні оригінального письменства.

Біблія як явище літератури. Походження, композиція, тематичні групи біблійних книг.

Характеристика книг навчальних поетичних Старого Заповіту: Книги Нового Заповіту. «Євангеліє від Матвія» .

==«Велесова книга» – пам’ятка дохристиянської писемності Русі==[[Користувач:3979331]]/Казанцева Юлія

Відомості про дохристиянську писемність русичів (Чорноризець Храбр «Сказання про письмена слов’янські», «Крехівська палея» про руські письмена, «Паломські житія св. Кирила та Мефодія»).

Історія віднайдення та вивчення «Велесової книги».

Хронологічні межі осмислюваного матеріалу.

Проблема авторства.

Провідні теми та ідеї пам’ятки: (походження русичів; патріотизм і демократизм – основа життя праукраїнців; язичницьке світобачення наших предків; боротьба з ворогами та заклик до єднання.)

==Оригінальна література Київської Русі. «Повість врем’яних літ»==
Причини виникнення оригінальної літератури.

Художня своєрідність жанру літопису як історико-літературного твору: (причини появи; теорії походження, та особливості трансформації; редакції, списки, літописні зведення; поняття про загальноруський та регіональний характер літописання.)

Джерела літописання (відповідь ілюструвати конкретними текстами).

Художня реалізація основних тем та ідей «Повісті...» (на матеріалі конкретних текстів).
Жанрова характеристика літописної оповіді (порічні записи, оповідання, повісті, сказання – ілюструвати текстами).

Концепція образів-персонажів «Повісті...».

==Оригінальна література Київської Русі. Регіональне літописання. Київський та Галицько-Волинський літописи.==

Причини появи регіонального літописання.

Хронологічні межі літописів.

==Оригінальна література Київської Русі. Жанрова палітра ==

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха.

Києво-Печерський патерик.[[Користувач:3954290]]

==«Слово о полку Ігоревім»==
Історія знаходження пам’ятки. Проблема автентичності.

Історична основа твору. Зіставити з відповідним записом з Київського літопису.

Проблема автора «Слова...»? Спроби вчених встановити його особу. Жанрові особливості. Своєрідність композиції.

Політичні ідеї «Слова...»:

Автор «Слова…» і Боян. Творча полеміка з приводу манери художнього висловлювання.

Усна народна поетична творчість в поемі. Зв’язок язичництва та християнства.

Світ історії у «Слові…». Глибина історичного мислення автора.

Масштабність географічного мислення в поемі. Засоби його втілення.

Образ природи. Світ рослин, тварин, природних стихій.

Образ князя Ігоря. Особливість у трактуванні мотиву походу на половців.

Образ Всеволода. Майстерність у змалюванні.

Образ Ярославни в контексті долі жінки за тривалих міжкнязівських воєн.

Художня досконалість тексту на рівні власне словесної форми. (тропи, стилістичні фігури). Виписати найяскравіші тропи, стилістичні фігури.

Художні переклади та переспіви «Слова…» в українській літературі.

==Латиномовна та польськомовна поезія ХVІ–ХVІІ ст.==

Проблема полілінгвістичності в давній літературі. Причини виникнення латиномовного українського віршування.

Стильові моделі Ренесансу і Бароко в українській літературі ХVІ–ХVІІ ст.

Павло Русин із Кросна (бл. 1470–бл. 1517). Біографічні відомості. Аналіз вірша «Похвала поезії».

Образ України в «Роксоланії» Себастьяна Кленовича (бл. 1550–1602 або 1608). Ідейно-тематичний зміст твору.
Симон Пекалід «Про Острозьку війну під П’яткою проти низових…». Образ козацтва. Ліризм автора.

Іван Домбровський «Дніпрові камени». Образ Дніпра в контексті національної історії.

Польськомовна поезія. Бароковий світ у поезіях Л. Барановича (1620–1693) «Веселка в небі – тішитись
треба», «Про сонце», «Про час для всього – доброго й злого».

==Полемічна література.==
Поняття про полемічну літературу. Протікання полеміки, періодизація.

Специфіка жанру послань. Суспільно-історичні передумови формування жанру.

Іван Вишенський. Постать автора. Суперечність світогляду.

«Викриття диявола-світодержця». Пафос твору. Композиційні особливості, форма викладу.

Художнє відображення України після підписання Брестської унії у «Посланні до снископів»:

Огляд життя і творчості М. Смотрицького.

«Тренос» М.Смотрицького.

==Віршована література ХVІІ ст.==

З літератури І пол. ХVІІ ст.:

1. Жанрова палітра (панегіричні, історичні, релігійно-моралізаторські). Особливості силабічного віршування.

2. Софроній Почаський «Євхаристиріон, або Вдячність…».

3. Касіян Сакович «Вірші на жалосний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича Сагайдачного».

З літератури ІІ пол. ХVІІ ст.:

1.Київські поетики XVII століття і їх вплив на тогочасну поезію.

2.Жанрово-тематичні групи (духовна, етикетна, громадсько-політична, поезія індивідуального життя).

3.Іван Величковський як представник «курйозного віршування». Біографічні відомості.

== Віршована література ХVІІІ ст.==

Особливості розвитку поетичної творчості у ХVІІІ ст.

Бурлескна творчість мандрівних дяків. Сатирична поезія.

Соціально-політична, антиклерикальна сатира («Плач Київських ченців»). Форма викладу, світ життя монахів крізь призму сатири

«Пекельний Марко». Гумористичне осмислення пригод козаків-характерників.

Інтимна лірика. С. Климовський «Їхав козак за Дунай». Відомості про автора. Популярність твору.

Філософська лірика. О. Падальський «Пісня о світі». Мотив розчарування, невлаштованість життя.

==Драматургія ХVІІ ст.==

Драматургія кінця ХVІ– початку ХVІІ ст. Витоки шкільної драми в українській літературі. Жанри. Інтермедії як перші зразки української ігрової вистави.

Драматургія кінця ХVІІ– початку ХVІІІ ст. Жанри шкільної драми: різдвяні, великодні, міраклі, мораліте, історичні.

Вертеп. Система образів. Ідейне звучання.

==Драматургія ХVІІІ ст. ==

Життєвий та творчий шлях Феофана Прокоповича.

Історична драма Ф. Прокоповича «Володимир»

Постать Георгія Кониського в українській культурі та літературі.

«Воскресіння мертвих» Г. Кониського зразок драми-мораліте:

==Козацькі літописи ХVІІІ ст. ==[[Користувач:3935204|Чередник Діана]]

Суспільно-політичні причини відродження жанру літописання на початку XVIII століття.

Літопис Самовидця. Гіпотези про авторство. Коментар та аналіз фрагментів: «Року 1663 (чорна рада)», «Року 1677».

Постать Григорія Грабянки та його літопис.

Самійло Величко та його твір.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.[[Користувач:3935204|Чередник Діана]]

==Творчість Г. Сковороди==

Життєвий і творчий шлях Г. Сковороди. Його філософські, педагогічні, літературно-естетичні та суспільно-політичні погляди. [[Користувач:3956706|Віхтоденко Аліна]]

«Сад божественних пісень» як ліричний щоденник митця. Основні мотиви поезій, їх філософський характер.

Жанр байки у світовій та українській літературі. Історія написання збірки «Басні Харківські». Оцінка художнього потенціалу жанру байки Г.Сковородою («Лист-посвята П.Панкову»).

Ідейно-тематичні групи байок.

Філософські твори Г.Сковороди.

Значення творчості Г.Сковороди для української літератури та культури.
[[Користувач:3964122|Колтунова Анна]]

Тематика проектів з "ОІ та ІКТ" та "Історії української літератури", 2015-2016 н.р.

2015-10-20T06:00:30Z

3935204: /* Козацькі літописи ХVІІІ ст. */

{{ОІтаІКТ-32. Навігаційне меню до проекту з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ"}}
Для вибору теми проекту створіть внутрішнє посилання на власну сторінку біля обраної теми. Наприклад:

''Причини появи регіонального літописання. [[Користувач:Андронатій Павло Іванович|Андронатій Павло Іванович]].''
----
==Перекладна література Київської Русі.==
Періодизація давньої літератури.

Причини засвоєння візантійської культури й літератури в давній Україні.

Роль давньоболгарського посередництва в процесі засвоєння перекладної літератури.

Значення перекладної літератури в становленні оригінального письменства.

Біблія як явище літератури. Походження, композиція, тематичні групи біблійних книг.

Характеристика книг навчальних поетичних Старого Заповіту: Книги Нового Заповіту. «Євангеліє від Матвія» .

==«Велесова книга» – пам’ятка дохристиянської писемності Русі==

Відомості про дохристиянську писемність русичів (Чорноризець Храбр «Сказання про письмена слов’янські», «Крехівська палея» про руські письмена, «Паломські житія св. Кирила та Мефодія»).

Історія віднайдення та вивчення «Велесової книги».

Хронологічні межі осмислюваного матеріалу.

Проблема авторства.

Провідні теми та ідеї пам’ятки: (походження русичів; патріотизм і демократизм – основа життя праукраїнців; язичницьке світобачення наших предків; боротьба з ворогами та заклик до єднання.)

==Оригінальна література Київської Русі. «Повість врем’яних літ»==
Причини виникнення оригінальної літератури.

Художня своєрідність жанру літопису як історико-літературного твору: (причини появи; теорії походження, та особливості трансформації; редакції, списки, літописні зведення; поняття про загальноруський та регіональний характер літописання.)

Джерела літописання (відповідь ілюструвати конкретними текстами).

Художня реалізація основних тем та ідей «Повісті...» (на матеріалі конкретних текстів).
Жанрова характеристика літописної оповіді (порічні записи, оповідання, повісті, сказання – ілюструвати текстами).

Концепція образів-персонажів «Повісті...».

==Оригінальна література Київської Русі. Регіональне літописання. Київський та Галицько-Волинський літописи.==

Причини появи регіонального літописання.

Хронологічні межі літописів.

==Оригінальна література Київської Русі. Жанрова палітра ==
[[Користувач:4101877|Чорна Анастасія Олександрівна]]

Ораторська проза. «Слово про Закон і Благодать» митрополита Іларіона.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха.

Києво-Печерський патерик.[[Користувач:3954290]]

==«Слово о полку Ігоревім»==
Історія знаходження пам’ятки. Проблема автентичності.

Історична основа твору. Зіставити з відповідним записом з Київського літопису.

Проблема автора «Слова...»? Спроби вчених встановити його особу. Жанрові особливості. Своєрідність композиції.

Політичні ідеї «Слова...»:

Автор «Слова…» і Боян. Творча полеміка з приводу манери художнього висловлювання.

Усна народна поетична творчість в поемі. Зв’язок язичництва та християнства.

Світ історії у «Слові…». Глибина історичного мислення автора.

Масштабність географічного мислення в поемі. Засоби його втілення.

Образ природи. Світ рослин, тварин, природних стихій.

Образ князя Ігоря. Особливість у трактуванні мотиву походу на половців.

Образ Всеволода. Майстерність у змалюванні.

Образ Ярославни в контексті долі жінки за тривалих міжкнязівських воєн.

Художня досконалість тексту на рівні власне словесної форми. (тропи, стилістичні фігури). Виписати найяскравіші тропи, стилістичні фігури.

Художні переклади та переспіви «Слова…» в українській літературі.

==Латиномовна та польськомовна поезія ХVІ–ХVІІ ст.==

Проблема полілінгвістичності в давній літературі. Причини виникнення латиномовного українського віршування.

Стильові моделі Ренесансу і Бароко в українській літературі ХVІ–ХVІІ ст.

Павло Русин із Кросна (бл. 1470–бл. 1517). Біографічні відомості. Аналіз вірша «Похвала поезії».

Образ України в «Роксоланії» Себастьяна Кленовича (бл. 1550–1602 або 1608). Ідейно-тематичний зміст твору.
Симон Пекалід «Про Острозьку війну під П’яткою проти низових…». Образ козацтва. Ліризм автора.

Іван Домбровський «Дніпрові камени». Образ Дніпра в контексті національної історії.

Польськомовна поезія. Бароковий світ у поезіях Л. Барановича (1620–1693) «Веселка в небі – тішитись
треба», «Про сонце», «Про час для всього – доброго й злого».

==Полемічна література.==
Поняття про полемічну літературу. Протікання полеміки, періодизація.

Специфіка жанру послань. Суспільно-історичні передумови формування жанру.

Іван Вишенський. Постать автора. Суперечність світогляду.

«Викриття диявола-світодержця». Пафос твору. Композиційні особливості, форма викладу.

Художнє відображення України після підписання Брестської унії у «Посланні до снископів»:

Огляд життя і творчості М. Смотрицького.

«Тренос» М.Смотрицького.

==Віршована література ХVІІ ст.==

З літератури І пол. ХVІІ ст.:

1. Жанрова палітра (панегіричні, історичні, релігійно-моралізаторські). Особливості силабічного віршування.

2. Софроній Почаський «Євхаристиріон, або Вдячність…».

3. Касіян Сакович «Вірші на жалосний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича Сагайдачного».

З літератури ІІ пол. ХVІІ ст.:

1.Київські поетики XVII століття і їх вплив на тогочасну поезію.

2.Жанрово-тематичні групи (духовна, етикетна, громадсько-політична, поезія індивідуального життя).

3.Іван Величковський як представник «курйозного віршування». Біографічні відомості.

== Віршована література ХVІІІ ст.==

Особливості розвитку поетичної творчості у ХVІІІ ст.

Бурлескна творчість мандрівних дяків. Сатирична поезія.

Соціально-політична, антиклерикальна сатира («Плач Київських ченців»). Форма викладу, світ життя монахів крізь призму сатири

«Пекельний Марко». Гумористичне осмислення пригод козаків-характерників.

Інтимна лірика. С. Климовський «Їхав козак за Дунай». Відомості про автора. Популярність твору.

Філософська лірика. О. Падальський «Пісня о світі». Мотив розчарування, невлаштованість життя.

==Драматургія ХVІІ ст.==

Драматургія кінця ХVІ– початку ХVІІ ст. Витоки шкільної драми в українській літературі. Жанри. Інтермедії як перші зразки української ігрової вистави.

Драматургія кінця ХVІІ– початку ХVІІІ ст. Жанри шкільної драми: різдвяні, великодні, міраклі, мораліте, історичні.

Вертеп. Система образів. Ідейне звучання.

==Драматургія ХVІІІ ст. ==

Життєвий та творчий шлях Феофана Прокоповича.

Історична драма Ф. Прокоповича «Володимир»

Постать Георгія Кониського в українській культурі та літературі.

«Воскресіння мертвих» Г. Кониського зразок драми-мораліте:

==Козацькі літописи ХVІІІ ст. ==[[Користувач:3935204|Чередник Діана]]

Суспільно-політичні причини відродження жанру літописання на початку XVIII століття.

Літопис Самовидця. Гіпотези про авторство. Коментар та аналіз фрагментів: «Року 1663 (чорна рада)», «Року 1677».

Постать Григорія Грабянки та його літопис.

Самійло Величко та його твір.

«Історія Русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису.

==Творчість Г. Сковороди==

Життєвий і творчий шлях Г. Сковороди. Його філософські, педагогічні, літературно-естетичні та суспільно-політичні погляди. [[Користувач:3956706|Віхтоденко Аліна]]

«Сад божественних пісень» як ліричний щоденник митця. Основні мотиви поезій, їх філософський характер.

Жанр байки у світовій та українській літературі. Історія написання збірки «Басні Харківські». Оцінка художнього потенціалу жанру байки Г.Сковородою («Лист-посвята П.Панкову»).

Ідейно-тематичні групи байок.

Філософські твори Г.Сковороди.

Значення творчості Г.Сковороди для української літератури та культури.
[[Користувач:3964122|Колтунова Анна]]

Користувач:3935204

2015-10-20T05:55:29Z

3935204: /* Проекти в яких беру участь */

'''''Чередник Діана Володимирівна'''''
[[Файл:Diana.jpg|міні]]
== Про себе ==
Студентка 11 групи факультету філології та журналістики КДПУ ім. Винниченка
== Мої інтереси ==
Займаюсь хореографією, танцюю в Народному художньому ансамблі "Світанок" вже 12 років, люблю подорожувати.

== Проекти в яких беру участь ==
[[Проект з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ", ФФЖ]]

== Мої роботи ==
В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.

Користувач:3935204

2015-10-20T05:53:35Z

3935204:

'''''Чередник Діана Володимирівна'''''
[[Файл:Diana.jpg|міні]]
== Про себе ==
Студентка 11 групи факультету філології та журналістики КДПУ ім. Винниченка
== Мої інтереси ==
Займаюсь хореографією, танцюю в Народному художньому ансамблі "Світанок" вже 12 років, люблю подорожувати.

== Проекти в яких беру участь ==
В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

== Мої роботи ==
В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.

Файл:Diana.jpg

2015-10-20T05:52:56Z

3935204:

Файл:Photo.jpg

2015-10-20T05:43:56Z

3935204: 3935204 завантажив нову версію «Файл:Photo.jpg»

Користувач:3935204

2015-10-20T05:38:11Z

3935204: /* Мої інтереси */

'''''Чередник Діана Володимирівна'''''

== Про себе ==
Студентка 11 групи факультету філології та журналістики КДПУ ім. Винниченка
== Мої інтереси ==
Займаюсь хореографією, танцюю в Народному художньому ансамблі "Світанок" вже 12 років, люблю подорожувати.

== Проекти в яких беру участь ==
В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

== Мої роботи ==
В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.

Користувач:3935204

2015-10-20T05:37:53Z

3935204:

'''''Чередник Діана Володимирівна'''''

== Про себе ==
Студентка 11 групи факультету філології та журналістики КДПУ ім. Винниченка
== Мої інтереси ==
Займаюсь хореографією, танцюю в Народному художньму ансамблі "Світанок" вже 12 років, люблю подорожувати.

== Проекти в яких беру участь ==
В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

== Мої роботи ==
В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.

Користувач:3935204

2015-10-20T05:32:05Z

3935204: Створена сторінка: {{subst:Шаблон:Персональна сторінка}}

'''''Прізвище Ім'я По-батькові'''''

== Про себе ==
......

== Мої інтереси ==
....

== Проекти в яких беру участь ==
В цьому розділі розміщуються посилання на проекти, в яких ви берете участь.

== Мої роботи ==
В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.