Вікі ЦДУ - Внесок користувача [uk]

Група 11-1, факультет філології та журналістики, 2014-2015 н.р.

2014-11-11T06:18:57Z

Анастасія Колесник: /* Список студентів (за алфавітом) */

{{ОІтаІКТ-32. Навігаційне меню до проекту з "Основ інформатики та ІКТ" і "ІУЛ"}}

===Список студентів (за алфавітом)===

#[[ Коричстувач:Viktoriya Voytsekhovska| Войцеховська Вікторія]]
# [[Користувач:Irina 97|Зубкова Ірина]]
# [[Користувач:Алена Гилевич|Алена Гилевич]]
# [[Користувач:Алл Дайдакулова|Алл Дайдакулова]]
# [[Користувач:Коткова Анна|Анна Коткова]]
# [[Користувач:Анастасія Колесник|Колесник Анастасія]]
# [[Користувач:Vadim Kravchenko|Kravchenko Vadim]]

===Історія створення групи===
Утворилася __ група _ вересня 2014_ року.
Куратор групи:

===Список проектів в яких приймає участь група===
*
*

-----

===Список наших ресурсів в інтернет===

Наприклад, блог групи, груповий фотоальбом та ін.

[[category:Академічні групи]]

Користувач:Анастасія Колесник

2014-11-03T17:16:40Z

Анастасія Колесник: /* Проекти в яких беру участь */

== Про себе ==
......
Мене звати Колесник Анастасія Олегівна. Мені 20 років. Проживаю в місті Кіровоград за адресою Полтавська, 37. Студентка. Навчаюсь в Кіровоградському педагогічному університеті імені Володимира Виннниченка. Факультет філології та журналістики, 1 курс.

== Мої інтереси ==
....
Я полюбляю кінний спорт, читати книжки, слухати музику.

== Проекти в яких беру участь ==
[[Проект з ОІТ та Історії української літератури (Факультет філології та журналістики) 2013]]

[[Проект з ІУЛ:Біблія як явище літератури. Походження, композиція, тематичні групи книг]]

== Мої роботи ==

[[Проект з ІУЛ:Біблія як явище літератури. Походження, композиція, тематичні групи книг]]

Файл:Книга Книг.jpg

2014-11-03T17:14:21Z

Анастасія Колесник:

Проект з ІУЛ:Біблія як явище літератури. Походження, композиція, тематичні групи книг

2014-11-03T17:12:15Z

Анастасія Колесник:

== '''«Біблія як явище літератури»''' ==
Біблія як літературний пам'ятник стародавньої писемності включає ритуальні та юридичні кодекси, хроніки, міфи, народні пісні, еротичну лірику, притчі, сказання, казки, новели, збірники афоризмів і тексти заклинань. Фрагменти найдавнішого героїчного епосу, що увійшли в Біблію, носять характер народної творчості, яке довгий час передавалося усно, поки не було зафіксовано у письмовій формі, ймовірно, за царювання Соломона (X ст. До н.е.), поповнивши загальну фольклорну скарбницю.

[[Файл:Походження,композиція книги.jpg|міні]]== '''Тематичні групи книг''' ==
Біблія складається з двох частин: Старого завіту, написаного в дохристиянську епоху на семітських мовах (давньоєврейською й арамейською), і Нового завіту, написаного ідеологами раннього християнства давньогрецькою мовою. Текстологічний і філологічний аналіз біблійних книг, дослідження соціально-історичних умов, в яких вони складалися, дозволили постулювати наступні положення: Біблія зазнала тривалу і складну історію і, в результаті, в її тексті у фантастичній формі відбилися соціальні умови, ідеологічна боротьба, культ і вірування , художня творчість різних епох і народів Переднього Сходу, а також народна творчість ряду стародавніх племен.
Збереглися дві редакції Старого завіту: давньоєврейська, так звана Масоретська редакція (II ст. Н.е.) і редакція "сімдесяти тлумачів" ("Септуагінти", лат. Septuaginta - сімдесят) - грецький переклад Старого Заповіту, виконаний в Олександрії в II в . до н.е. Перша редакція Старого завіту складається з трьох відділів:
П'ятикнижжя (п'ять книг "Мойсеєвих", або Тора - Закон): Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення Закону;
Відділ пророків: Ісус Навин, книги Суддів, Самуїла, Царів, Ісайї, Єремії, Єзекіїля і 12 малих пророків;
Відділ Писання: Псалми, притчі Соломонові, Іов, Пісня пісень, Руф, плач Єремії, Екклезіаст (Когелет), Естер, Даниїл, Езра Неемія і "Телекритики".
За "сімдесяти тлумачів" до складу Старого завіту, крім перерахованих вище, входять ще книги Товіот, Юдіф, Премудрості Соломона, Премудрості Ісуса сина Сираха, Варуха, 2-а і 3-я Езри і три Макавеїв.
Протягом багатьох століть Старий Заповіт виправляли і доповнювали. Можливо, що писарі стародавнього іудейського царів Давида і Соломона модернізували текст Біблії і по-новому інтерпретували неясні, незрозумілі вислови, якими користувалися в книгах Мойсея. Текст Старого завіту, ймовірно, був знову виправлений за часів царя Йосія (приблизно 620 р. до н. Е..). Наступні два століття, під час яких відбулося відоме Вавілонське полонення, були найбільш значущими в історії Ізраїлю. Саме в цей період древні євреї почали перебудовувати Єрусалим (450 р. до н. Е..) І саме тоді був знову виправлений текст Старого завіту, оскільки до цього часу древні євреї стали говорити арамейською мовою. Арамейська мова ставав все більш популярним серед євреїв і, нарешті, набув статусу основного мови іудаїзму в християнську епоху. Таким чином, давньоєврейську мову вийшов з загального використання [VCED 1995].
Найдавніша частина Старого завіту ("Пісня Дебори") сходить до XII ст. до н.е. П'ятикнижжя вперше було оприлюднено у V ст. до н.е. Велика частина книг пророків, очевидно, складалася в VIII-VII ст. до н.е. Писання відносять до III - II ст. до н.е. Археологічні розкопки в Месопотамії та в інших країнах Близького Сходу кінця XIX ст. і першої половини XX ст. показали, що старозавітний матеріал багато в чому збігається з найдавнішими ассиро-вавилонської, єгипетськими і хеттськими текстами.
Новий завіт складається з 27 книг, які здобули свою форму протягом перших двох століть н.е. Він включає чотири Євангелія (в перекладі з грецької - "блага вість") - від Матвія, Марка, Луки та Івана, Дії Апостолів, в яких йде розповідь про те, як після смерті Ісуса поширювалося його вчення. Далі слід двадцять одне Послання від різних апостолів до тих чи інших громадам, що повірили в Христа. Серед них найбільше число - чотирнадцять - належить Павлу. Завершується Новий завіт Одкровенням Іоанна Богослова (Апокаліпсисом) - описом кінця часів, Страшного Суду і настання вічності.
Основний період складання Нового завіту - друга половина I століття. Від часу життя Ісуса Христа найраніші записані тексти відстоять на 20-30 років. Апокаліпсис по часу був написаний першим. Його поява відносять до 68 р. н.е., Послання - до першої половини II ст. н.е., Євангелія - до середини II ст. н.е., Діяння апостолів - до кінця II ст. н.е.
До 150 року не існувало книг Нового завіту як цілісного зборів з усіма тими текстами, якісь дійшли до нас у складі канону. Після 150 року вони вже всі існують в єдиному контексті Нового завіту, хоча ще не сприймаються як більш обгрунтовані, ніж інші, згодом оголошені неканонічними, апокрифічними. Термін канон у звичному для нас значенні вперше був застосований до Нового завіту взагалі лише в 4 столітті [безрогі 2002]. Складність і багатоплановість контексту, в який занурений Новий заповіт, створює проблеми генезису тих чи інших творів, що входять до його складу, їх взаємодій, зв'язків Нового завіту з старозавітної і античною літературою. Історія редакцій тексту, його генетична критика, нарратологія і інші методологічні підходи дозволяють розшаровуватися пам'ятник, показувати його внутрішню історію, задум та інше [див, напр.: Perrin 1970, Koch 1974, Epp, MacRae 1989, Porter 1997]. На формування новозавітної літератури та християнської ідеології дуже впливали ідеї Старого завіту, релігійно-містичне вчення Філона Олександрійського (бл. 20 р. до н.е. - 50 н.е.), філософія стоїцизму, проповідую римським філософом Сенекою (бл. 4 р. до н.е. - 65 р. н.е.). У міру того, як християнське вчення поширювалося у греко-римському світі, виникала все більша необхідність розуміти, пояснювати і захищати нову релігію в рамках, визначених інтелектуальним змістом грецької філософської думки. До II ст. н.е. кілька протиборчих течій грецької і римської філософії - неоплатонізм, епікуреїзм, стоїцизм - злилися воєдино, створивши загальний філософський погляд на світ, який, в основному, залишався неоплатоническим, хоча на нього і вплинуло етичне світогляд стоїків.
Окремі неоплатонічний теми, що забезпечують інтелектуальний матеріал для християнських і нехристиянських мислителів в перші століття нашої ери, представляли собою ієрархічну концепцію Всесвіту, в якій більш високий рівень посідає духовне, нижчий - матеріальне, і такі цінності, як доброта, правда, і краса, тут є вічними феноменами. Також дана концепція розглядає тенденцію кожної суті повертатися у своє божественне початок [Britannica 1994]. Слід зазначити, що з грецької філософії були взяті також принципи організації, за допомогою яких були сформульовані основні християнські доктрини.

== '''«Жанрова стилістика Біблії»''' ==
Найвиразніше сакральні тексти характеризує лексичний склад. Серед лексико-семантичних груп типовими є слова для найменування Бога та явищ потойбіч, світу (Небесний Отець, Божий Син, Святий Дух, Спаситель, царство Боже, рай, вічне життя, небеса, сатана, демони), стосунків людини і Бога (вірувати, молитись, заповіді, воскресіння, покаяння, викуплення, праведні, грішні, благодать) та ін. [1]

Сакральна лексика творилася й на слов'янському мовному ґрунті, тому тут знаходимо велику кількість запозичень із старослов'янської мови: благословення, возвістити, хоронитель, прах.

Проект з ІУЛ:Біблія як явище літератури. Походження, композиція, тематичні групи книг

2014-11-03T17:11:06Z

Анастасія Колесник: /* «Біблія як явище літератури» */

== '''«Біблія як явище літератури
Біблія як літературний пам'ятник стародавньої писемності включає ритуальні та юридичні кодекси, хроніки, міфи, народні пісні, еротичну лірику, притчі, сказання, казки, новели, збірники афоризмів і тексти заклинань. Фрагменти найдавнішого героїчного епосу, що увійшли в Біблію, носять характер народної творчості, яке довгий час передавалося усно, поки не було зафіксовано у письмовій формі, ймовірно, за царювання Соломона (X ст. До н.е.), поповнивши загальну фольклорну скарбницю.

[[Файл:Походження,композиція книги.jpg|міні]]== '''Тематичні групи книг''' ==
Біблія складається з двох частин: Старого завіту, написаного в дохристиянську епоху на семітських мовах (давньоєврейською й арамейською), і Нового завіту, написаного ідеологами раннього християнства давньогрецькою мовою. Текстологічний і філологічний аналіз біблійних книг, дослідження соціально-історичних умов, в яких вони складалися, дозволили постулювати наступні положення: Біблія зазнала тривалу і складну історію і, в результаті, в її тексті у фантастичній формі відбилися соціальні умови, ідеологічна боротьба, культ і вірування , художня творчість різних епох і народів Переднього Сходу, а також народна творчість ряду стародавніх племен.
Збереглися дві редакції Старого завіту: давньоєврейська, так звана Масоретська редакція (II ст. Н.е.) і редакція "сімдесяти тлумачів" ("Септуагінти", лат. Septuaginta - сімдесят) - грецький переклад Старого Заповіту, виконаний в Олександрії в II в . до н.е. Перша редакція Старого завіту складається з трьох відділів:
П'ятикнижжя (п'ять книг "Мойсеєвих", або Тора - Закон): Буття, Вихід, Левіт, Числа і Повторення Закону;
Відділ пророків: Ісус Навин, книги Суддів, Самуїла, Царів, Ісайї, Єремії, Єзекіїля і 12 малих пророків;
Відділ Писання: Псалми, притчі Соломонові, Іов, Пісня пісень, Руф, плач Єремії, Екклезіаст (Когелет), Естер, Даниїл, Езра Неемія і "Телекритики".
За "сімдесяти тлумачів" до складу Старого завіту, крім перерахованих вище, входять ще книги Товіот, Юдіф, Премудрості Соломона, Премудрості Ісуса сина Сираха, Варуха, 2-а і 3-я Езри і три Макавеїв.
Протягом багатьох століть Старий Заповіт виправляли і доповнювали. Можливо, що писарі стародавнього іудейського царів Давида і Соломона модернізували текст Біблії і по-новому інтерпретували неясні, незрозумілі вислови, якими користувалися в книгах Мойсея. Текст Старого завіту, ймовірно, був знову виправлений за часів царя Йосія (приблизно 620 р. до н. Е..). Наступні два століття, під час яких відбулося відоме Вавілонське полонення, були найбільш значущими в історії Ізраїлю. Саме в цей період древні євреї почали перебудовувати Єрусалим (450 р. до н. Е..) І саме тоді був знову виправлений текст Старого завіту, оскільки до цього часу древні євреї стали говорити арамейською мовою. Арамейська мова ставав все більш популярним серед євреїв і, нарешті, набув статусу основного мови іудаїзму в християнську епоху. Таким чином, давньоєврейську мову вийшов з загального використання [VCED 1995].
Найдавніша частина Старого завіту ("Пісня Дебори") сходить до XII ст. до н.е. П'ятикнижжя вперше було оприлюднено у V ст. до н.е. Велика частина книг пророків, очевидно, складалася в VIII-VII ст. до н.е. Писання відносять до III - II ст. до н.е. Археологічні розкопки в Месопотамії та в інших країнах Близького Сходу кінця XIX ст. і першої половини XX ст. показали, що старозавітний матеріал багато в чому збігається з найдавнішими ассиро-вавилонської, єгипетськими і хеттськими текстами.
Новий завіт складається з 27 книг, які здобули свою форму протягом перших двох століть н.е. Він включає чотири Євангелія (в перекладі з грецької - "блага вість") - від Матвія, Марка, Луки та Івана, Дії Апостолів, в яких йде розповідь про те, як після смерті Ісуса поширювалося його вчення. Далі слід двадцять одне Послання від різних апостолів до тих чи інших громадам, що повірили в Христа. Серед них найбільше число - чотирнадцять - належить Павлу. Завершується Новий завіт Одкровенням Іоанна Богослова (Апокаліпсисом) - описом кінця часів, Страшного Суду і настання вічності.
Основний період складання Нового завіту - друга половина I століття. Від часу життя Ісуса Христа найраніші записані тексти відстоять на 20-30 років. Апокаліпсис по часу був написаний першим. Його поява відносять до 68 р. н.е., Послання - до першої половини II ст. н.е., Євангелія - до середини II ст. н.е., Діяння апостолів - до кінця II ст. н.е.
До 150 року не існувало книг Нового завіту як цілісного зборів з усіма тими текстами, якісь дійшли до нас у складі канону. Після 150 року вони вже всі існують в єдиному контексті Нового завіту, хоча ще не сприймаються як більш обгрунтовані, ніж інші, згодом оголошені неканонічними, апокрифічними. Термін канон у звичному для нас значенні вперше був застосований до Нового завіту взагалі лише в 4 столітті [безрогі 2002]. Складність і багатоплановість контексту, в який занурений Новий заповіт, створює проблеми генезису тих чи інших творів, що входять до його складу, їх взаємодій, зв'язків Нового завіту з старозавітної і античною літературою. Історія редакцій тексту, його генетична критика, нарратологія і інші методологічні підходи дозволяють розшаровуватися пам'ятник, показувати його внутрішню історію, задум та інше [див, напр.: Perrin 1970, Koch 1974, Epp, MacRae 1989, Porter 1997]. На формування новозавітної літератури та християнської ідеології дуже впливали ідеї Старого завіту, релігійно-містичне вчення Філона Олександрійського (бл. 20 р. до н.е. - 50 н.е.), філософія стоїцизму, проповідую римським філософом Сенекою (бл. 4 р. до н.е. - 65 р. н.е.). У міру того, як християнське вчення поширювалося у греко-римському світі, виникала все більша необхідність розуміти, пояснювати і захищати нову релігію в рамках, визначених інтелектуальним змістом грецької філософської думки. До II ст. н.е. кілька протиборчих течій грецької і римської філософії - неоплатонізм, епікуреїзм, стоїцизм - злилися воєдино, створивши загальний філософський погляд на світ, який, в основному, залишався неоплатоническим, хоча на нього і вплинуло етичне світогляд стоїків.
Окремі неоплатонічний теми, що забезпечують інтелектуальний матеріал для християнських і нехристиянських мислителів в перші століття нашої ери, представляли собою ієрархічну концепцію Всесвіту, в якій більш високий рівень посідає духовне, нижчий - матеріальне, і такі цінності, як доброта, правда, і краса, тут є вічними феноменами. Також дана концепція розглядає тенденцію кожної суті повертатися у своє божественне початок [Britannica 1994]. Слід зазначити, що з грецької філософії були взяті також принципи організації, за допомогою яких були сформульовані основні християнські доктрини.

== '''«Жанрова стилістика Біблії»''' ==
Найвиразніше сакральні тексти характеризує лексичний склад. Серед лексико-семантичних груп типовими є слова для найменування Бога та явищ потойбіч, світу (Небесний Отець, Божий Син, Святий Дух, Спаситель, царство Боже, рай, вічне життя, небеса, сатана, демони), стосунків людини і Бога (вірувати, молитись, заповіді, воскресіння, покаяння, викуплення, праведні, грішні, благодать) та ін. [1]

Сакральна лексика творилася й на слов'янському мовному ґрунті, тому тут знаходимо велику кількість запозичень із старослов'янської мови: благословення, возвістити, хоронитель, прах.

Проект з ІУЛ:Біблія як явище літератури. Походження, композиція, тематичні групи книг

2014-11-03T17:08:02Z

Анастасія Колесник: Створена сторінка: == '''«Біблія як явище літератури»''' == Біблія як літературний пам'ятник стародавньої писе...

Користувач:Анастасія Колесник

2014-11-03T17:03:10Z